«Як виїхав з України, годинами сидів біля фортепіано, не грав», – Остап Гавриш

– В Україні війна почалася з Майданівських часів, з окупації Криму і частини Донбасу. Кожен мусів взяти зброю в свої руки. Моя зброя – пісня. Ми в сім’ї тоді вирішили, що  будемо не тільки дух народу піднімати,  вселяти віру у нашу незламність, а й збирати кошти на допомогу ЗСУ. З донькою Мар’яною були одностайні в тому, що в цей непростий для України час мистецтво має виконувати важливу роль єдності та консолідації суспільства. Бо те, що можна зробити гуртом, поодинці не вдасться. Тепер цю місію ми виконуємо за межами України. Світ повинен знати  і українську пісню, і те, що в Україні війна, і що нам потрібна допомога, – сказав  народний артист України, композитор і співак, класик  української естрадної пісні  Остап Гавриш.

 «Що ж, війно, ти розірвала кулеметом крила…»

А зустрілися ми з маестро  після благодійного концерту в Чеському  клубі – музеї  центрального  міста  краю Височина – Їглаві. Власник  закладу запросив  артистів виступити перед односельцями і цим заходом підтримати Україну.

Благодійний концерт приніс не тільки  задоволення глядачам, а й допоміг зібрати для потреб ЗСУ понад 12 тисяч  чеських крон. Є в Їглаві і Український дім, наданий місцевим муніципалітетом. Туди також приходять на концерти  чехи, українці та прихильники України.

Дует видатного композитора і співака Остапа Гавриша і солістки Академічного ансамблю пісні і танцю Національної гвардії України Мар’яни Гавриш (сценічне ім’я МаріАнна)  тут знають і люблять.

Звичними стали святкові імпрези до визначних дат української історії, вшанування пам’яті провідників нації, наших звичаїв та традицій. Українська громада в Чехії об’єднана  в широку мережу громадських організацій, створених в Празі, Брно, Градці Краловому, Ліберці, Пардубіцах, Карлових Варах. Вагомим об’єднавчим чинником для українців Чехії є церква. В цих  містах діють греко-католицькі церкви, в яких служба ведеться в т.ч. українською мовою.

– Ми маємо помірковану програму з патріотичних, ліричних, духовних пісень, які  створили за роки великої війни і моїх пісень, які стали шлягерами української естради. Особливість наших теперішніх виступів у тому,  що ми одержуємо  неймовірну енергетику від глядачів, тому що війна загострила наші почуття, наші нерви. Люди  дуже чутливі до всіх подій, що відбуваються навколо і в Україні зокрема.

Мабуть, це й дало поштовх для створення таких пісень, що нікого не залишають  байдужими до нашого горя.  В одній із них є слова поетеси Тетяни Квітко: «Що ж, війно, ти, розійшлася… Руки розпустила. Що ж, війно, ти розірвала Кулеметом крила». На   таких заходах ми дихаємо одним повітрям, як нація, тут звучить рідна мова, рідна віра, з нами  рідна земля, яку кожен українець вибудовує навколо себе. Де б не билося його серце, воно б’ється в унісон з Україною,- говорить композитор.

І цей стукіт серця звучить  музикою непереможною, жагучою і пристрасною, де б не виступав колектив Гавришів, який знає уже Європа. Концертні тури найближчим часом будуть у Австрії та Словенії.

 «Червона калино, скинь чорну хустину»

Остап Гавриш – автор понад тисячі музичних творів та популярних пісень, які в   скарбниці  естрадної пісні України стали  високохудожнім непересічним  внеском. Він написав відомі не лише  в Україні, а й далеко за її межами композиції: “На Україну повернусь”, “Нам треба жити для добра”, “А липи цвітуть”, “А яблука падали”, “Білий цвіт на калині” та багато інших.

Пісні композитора відомі на всіх континентах, де проживають українці. У його творчому  доробку  музичний фільм “Де смереки стрункі” , який став великим акордом любові до рідної землі, мюзикл “Хвала Всевишньому”.

Мар’яна  в Україні відзняла свій музичний  фільм  «Ожинове літо».

Ми з маестро  згадуємо його творчі вечори  в ПК «Україна», його бенефіс – перший український проєкт «Музика і лід». Став незабутнім  для глядачів і для композитора проєкт «Від Говерли до Ай-Петрі», створений на основі пісні «Об’єднаймось, українці», творча енергія якої  спрямована на утвердження української нації у світі, побажання щасливої долі українцям на земній кулі та об’єднання нації  від заходу до сходу через призму української пісні. Втілити до кінця його не вдалося через  напад московитів-зелених чоловічків на Крим. А з 2014 року для колективу  розпочалися концертні тури з  духовно-патріотичною програмою «Червона калино, скинь чорну хустину». Тоді  дует Гавришів  збирав  переповнені концертні  зали Тернополя, Чорткова та й усієї України. Артисти виступали з благодійними концертами  у військових госпіталях, бойових частинах,  у школах, будинках культури.

– Щемливі і хвилюючі були часи, ворог порушив кордон, окупував нашу землю, хотілося якомога швидше вигнати агресора. Мар’яна з Академічним ансамблем пісні і танцю Національної гвардії України  їздили з концертами на передову, виступали на звільнених від загарбника територіях Донеччини і Луганщини. Ми мріяли, що виженемо ворога і зачинимо за ним кордон, хоч і здогадувалися про його апетити та заздрість до нашої відновленої  незалежності.

Я б не виїжджав з України, але я відповідальний за свою сім’ю. Почалося бомбардування Києва, налякана донька, онука-дошкільниця. А мене давно вже  запрошував   давній  приятель-чех. Він ще за місяць до широкомасштабного нападу ворога казав: «Приїжджай сюди, бо у вас може бути війна, а я хочу, щоб ти спокійно творив свою справу, бо ти ще багато мусиш сказати  українцям своєю музикою». І  коли 24 лютого  вночі ворог масовано атакував Україну зі всіх напрямків, Душан  зателефонував і сказав: «Їдьте до мене, все лишайте». І вибору не було.

На початках ні за що не міг взятися. Годинами міг сидіти біля фортепіано, а на клавіші рука не лягала. Новини в Україні приголомшливі, спокою нема. Цей клятий північний сусід воює з нами і нещадно розправляється з  мирними жителями, полоненними.

Мені дуже важко. Але  Бог дав талант і його треба віддати людям, а не закопати. За перший рік свого перебування на чужині ми записали лише одну пісню.

У останній період з’явилося оте внутрішнє натхнення до музики, до пісні,  ми оговталися. Мар’яна пішла тут на роботу, внучка навчається в школі. Моя дружина Романна – найкваліфікованіший продюсер, була відповідальною  за організацію наших  концертів в Україні, тепер в Європі. Тут знайшла  справу  для душі – займається реставрацією органів. За професією вона економіст, але завжди любила рукоділля, тонку роботу.

Ми заявили про себе благодійними концертами і відновили свою нішу на своєму блокпосту цієї війни. Допомагаємо захисникам Національної гвардії, колегам Мар’яни, які пішли на фронт.

Пишеться музика і твори, присвячені   нашим визвольним подіям, війні  України з цими мародерами, навіть не хочу їх називати росіянами. Тому що до 1721 року назви росія не було,  була московія. А петро перший  вкрав назву нашої Русі  так, як і всю нашу історію. А що не вдалося, переписали і переписують до сих пір на свій лад.

Світ цивілізований, ми тут у Чехії бачимо, вже переконався в брехливості ворога, який все ставить з ніг на голову.  Я впевнений, що Україна переможе. І  тішуся, що і ми можемо до цього океану світової допомоги  зробити  свій, духовний і матеріальний внесок.

Я  написав два твори на вірші Степана Галябарди. Один з них – «Стань з нами разом» перекладений на англійську мову , щоб розширити слухацьку аудиторію, донести світові правду про війну в Україні. Цю пісню  обома мовами виконує Мар’яна.

Ще написав твори на вірші відомих і маловідомих поетів, у текстах  яких  я побачив зерно, ту суть, яка необхідна зараз  людям. Так з’явилася пісня  «Намолений храм» на слова Богдана Іваночка, «Ангел України»  на слова Неоніли Стефурак, «Лист із фронту» на слова Зої Кучерявої,  романс, присвячений Роману Шухевичу, на слова  Ольги Берези, «Український прапор»  на слова Олександра Олеся, написані сто років тому та інші.

Є і музичні твори, які  на концертах дарую чехам. Адже не так просто писати українську музику на чужині. Але місцеве населення дуже прихильне і мені хотілося віддячити їм за тепло і любов до наших людей, яких вигнала війна з рідних місць.

Мар’яна  свої пісні, кліпи  їздить  записувати до Києва,  каже, що натхнення, яке дає Україна, нічим не замінити. І я її дуже розумію.

Ми створили цикл  духовних пісень. Серед них  «Покрово,  Богородице, о, Діво!» на слова  Ніни Юрченко. Це звернення до Матері Божої, щоб повернула усіх людей, щоб оберігала Україну, захистила її від ворога. Сильна пісня-молитва  «Отче наш!». Ці твори вселяють віру  у наш народ. Бо ворог може здолати  слабого вірою, слабого стараннями, слабого горінням.

Як для кожного християнина, завжди, коли ми потрапляємо у скрутну ситуацію, важкий період  життя, то перший, хто нам допомагає, – це Господь.

Ми йдемо до церкви, ми запалюємо свічки, молимося. Зараз ми молимося за Україну, за те, щоб вона вистояла і здобула справедливу перемогу над ворогом.

«Віри нам дай, Боже, сили нам дай»

– За офіційними даними Чехія прихистила в себе майже півмільйона наших земляків. Майже 4 тисячі наших земляків прихистила Їглава. Президент республіки  не випускає з поля зору пошуки можливості тиску путіна протиставити  збільшення підтримки України і не тільки Європейськими країнами, завжди виступає  нашим адвокатом…

– Нам є за що дякувати цій країні, вона намагається створювати комфорт для нашого перебування.  Країна видала документи, які забезпечують  можливість працевлаштовуватися.

За ці роки, як чуємо від офіційних осіб,   українці в Чехії працюють добре і  плідно і  заробили для економіки країни більше, ніж Чеська Республіка виділила грошей на утримання всіх біженців. Тобто,  ніхто вже не зможе дорікнути українцям, що вони є тягарем для бюджету країни. А ці люди ще й родинам допомагають, долучаються до волонтерських загонів.

Мої знайомі українці, які тут проживають понад двадцять років,  за останні два роки переправили в Україну десятки карет швидкої допомоги, позашляховиків,іншої техніки та медустаткування з медичними препаратами,  тонни амуніції і продуктів тривалого  зберігання.

Я сюди приїхав бусом, а потім віддав його, щоб вони відправили туди, де він потрібніший, бо вони допомогу адресно  надсилають на передову. Прості люди розуміють нашу біду, співчувають, допомагають.

Політика України,Чехії  і Європейського союзу налаштована на перемогу. Ми навіть на своїх концертах чуємо від чехів, які завжди приходять послухати українську пісню, що вони вдячні Україні, вдячні нашим Збройним силам , оскільки ми є щитом Європи і не дозволяємо російським варварам просуватися далі.

«Пісня буде поміж нас»

– Пане Остапе, ви тут, в Чехії, але ваші пісні співає Україна, вони живуть своїм життям у світі  і також стоять в строю культурного фронту України, працюють на допомогу ЗСУ. У мене є дуже яскравий приклад. Гран-прі VI Вижницького благодійного фестивалю-конкурсу української естрадної пісні імені Назарія Яремчука «Пісня буде поміж нас» здобув тернополянин- заслужений діяч естрадного мистецтва України, лікар, співак і композитор, військовослужбовець 105-ї окремої бригади тероборони, старший сержант Юрій Футуйма. Для виконання в першому турі він  обрав вашу пісню  на вірші Василя Гостюка «Де смереки стрункі».  Коли я вітала пана Юрія з перемогою на фестивалі, він розповів як ви в Тернополі зустрілися на концерті в «Березілі», де вшановували пам’ять  Назарія і ви подарували йому  фонограму. Він дуже тепло про вас сказав: «Простий чоловік, без пафосу, зірковості, справжній українець!». У другому турі звучала вже його пісня на слова Степана Галябарди «Перемога твоя і моя». Цей благодійний  фестиваль  відбувся на одному диханні.  Учасники фестивалю виготовили  понад   500 окопних свічок для  військових Вижницького району 93-го батальйону 107-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Під час благодійних концертів у день відкриття й оголошення переможців конкурсу глядачі офірували понад 10 тисяч гривень. Отже,  ваші  пісні допомагають і в Україні, і в світі наближати Перемогу над окупантом.

– Цей фестиваль мені нагадує співпрацю із Назарієм Яремчуком, Володимиром Івасюком,Василем Зінкевичем , ансамблем «Смерічка». Тоді столицею талантів були Чернівці, а ми з Назарієм земляки. Він з Вижниці, а я з Косова. В той час , у 1971 році, з’явилися і мої перші твори. Мене часто запрошували на Чернівецьке телебачення, там ми зустрічалися із хлопцями, які стали зірками української естради.

З Володею Івасюком ми познайомилися саме там у 1972 році. Він запрошував мене на запис своїх пісень.

З Назарієм Яремчуком ми тісно співпрацювати почали з 1993 року. Ми встигли створити  з ним  дев’ять пісень. А він відібрав для роботи – 40 творів.

Василь Зінкевич виконує мої пісні, надає їм особливого звучання. Завжди підкреслює, що мало співати пісні  українською мовою, потрібно співати українську музику, яку він знаходить  у моїх творах. Я тішуся, коли ті пісні, що співали зачинателі української естради, тепер перемагають на конкурсах і фестивалях, коли їх підхоплює нинішня молодь.

Заслужену нагороду одержав Юрій Футуйма, хай йому щастить з нашими піснями. У Тернополі особлива публіка, яка вміє цінувати мистецтво. Пам’ятаю переповнені зали ваших університетів, коли ми приїжджали з концертами.

Я навіть написав музику до Гімну  для Тернопільського національного економічного університету, який тепер перейменований на  Західноукраїнський національний університет.

«Робота заради людства…»

А на завершення нашої розмови із всесвітньовідомим  українським композитором , я хочу зацитувати слова його побратима, який запросив Остапа Гавриша  в Чехію,  доктора філософії пана  Душана  Калашек:  «Я не уявляю, як у свої 70 років український співак і композитор тримав би  в руках автомат, захищаючи свою країну.

Але він бореться тим, що вміє робити якнайкраще. Він складає пісні, які символізують любов, смирення, гордість і відданість людству і всьому, що в ньому справді людяно. Своїм творінням підтримує силу України і серцем зі своїми українцями братами,  незалежно,  де він є.

Адже музика не повинна мати меж на цій планеті, особливо та, що зроблена з любов’ю, яку створює  Остап Гавриш.

Моя роль в цьому абсолютно непомітна. Просто допомагаю йому продовжувати свою роботу заради людства».

Людмила ОСТРОВСЬКА                                                      Їглава, Чехія