Без Дарії і Валентина Скляриків не обходиться жоден захід українців у Лондоні

Дарія і Валентин Склярики – великі патріоти України, плекальники і пропагандисти її культури, активні учасники волонтерського руху, просвітяни, без яких не відбувається жоден захід української громади у Лондоні та за його межами, проживають в Об’єднаному Королівстві понад двадцять років.

Валентин із Більче-Золотого, що на Борщівщині. Родинні села Дарії – Базар, що на Чортківщині, звідки її тато і Лисичники, що на Заліщанщині, звідки мама. А місце її народження – Воркута, республіка Комі, куди «трійка» відправила на 15 років її маму, станичну УПА Марію Вігілюк. Там дівчина зустріла і свою долю, Дмитра Терлецького, якого засудили на 10 років, а за повстання в таборах додали ще десять,  без права повернення в Україну. Бабця, котра на той час вже повернулася із заслання у Кизилі, одинадцятимісячну Дарію, забрала  і привезла на своє обійстя у 1958 році. А потім змінилися часи і батьки повернулися.

– Нашою родиною всі катки історії пройшлися, – розповідає Дарія. – Поки були батьки живі, кілька разів на рік приїжджали додому. Тепер лише могили відвідуємо в наших селах, що на Тернопільщині.

Але це не заважає їм жити Україною, дихати рідною землею, популяризувати її культуру і традиції, допомагати вистояти у важкий час.

Ця родина у Великій Британії є фото- і відеолітописцями – благодійниками  різних імпрез, які відбуваються у громаді українців. Вони надали світлини для першого україномовного кольорового журналу “Родина”.

Пані Дарія завжди була і є в гущі подій з великим бажанням підставити своє плече. Разом з Любою Фодор  вперше організували  допомогу дітям України за програмою  «Збережіть дитинство»,  долучилися до проєктів«Допомога онкохворим дітям в Україні», «Зігрій душу».Наша землячка стала однією із співзасновників групи  «London Euromaidan»( «Лондон Євромайдан»( і  разом з нашими протестувальниками боролася за вільний вибір України.Тепер ця організація переросла в об»єднання «Support Ukraine» * «Підтримайте Україну»(. Поезія Дарії Склярик та її аналітичні  статті  про творчість великого Кобзаря,  через призму сучасності,  друкувалися у книзі «Будитель нації», присвяченій 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка та у збірках українських поетів-емігрантів «Клич Майдану», «Нас світло правди кріпить і єднає», «Живи, Надіє».

Разом із закордонними українками, авторками ідеї Наталією Хаммоудою та Марією Дребіт письменниця підтримала  масштабний  проєкт «Соло надірваних струн», який передбачає багатотомник історій жінок, котрі на війні та на Євромайдані втратили чоловіків. Усiх томiв планується 25, як областей України, звісно, ж включаючи Крим. Понад двадцять сторінок для поезії моєї візаві відводить альманах «Наш край», який видає Хмельницьке видавництво «Лілея». Є вже 12 випусків  з її віршами. Творчий доробок дорогоцінним подарунком лежать у Більче-Золотецькій сільській бібліотеці. Передаю вітання від земляків і прошу розповісти про Союз «Українців Британії» (СУБ), членами якого є подружжя.

Дарія з Валентином розповідають, що це найчисельніша українська організація, створена 1946 року. До повномасштабного вторгнення рф на українські землі, до неї входило 28 місцевих відділень, тепер 35, у власності яких є приміщення на всій території Великої Британії, де розташовані українські клуби, школи українознавства, культурні центри.

Головний офіс СУБ знаходиться у Лондоні. У цьому ж приміщенні розташована бібліотека і архів ім.Тараса Шевченка та книгарня. З СУБ співпрацюють Об‘єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії (ОбВУ), гурток організації Українських Жінок (ОУЖ), СУМ, Скаутська організація Пласт.

За словами Дарії, офіційної цифри тих українців, яких з дому вигнала війна і які знайшли тут прихисток, немає, але прибуло дуже багато людей. В українській школі, де колись було 200 учнів, зараз у п’ятеро  більше.

Місцева українська громада, як розповідає пані Дарія, з перших днів російського вторгнення активно підтримує Україну. З ініціативи інтернетових спільнот української діаспори «Українські події у Лондоні» і «Підтримайте Україну» тисячі представників різних національностей збираються на Трафальгарській площі та Даунінг-стріт.

Пані Дарія є  культурно-освітнім   референтом  управ Лондонських СУБу і СУМу. Розповідає про спільну тісну співпрацю з Андрієм Бубернаком з Ягільниці Чортківського району. Він активний учасник і ведучий різних святкових імпрез, що відбуваються  в Українському Громадському Центрі  Лондона, сценарії до яких пише і бере безпосередню участь Дарія. Вона з 2014 року є однією  із активних організаторів і ведучих промовців різних мітингів і протестних акцій. Учасники, зазвичай,  вимагають від уряду Британії та всіх людей,  хто їх чує – зупинити путіна, закрити небо над Україною, збільшити гуманітарну та військову допомогу Україні, а також ввести жорсткіші санкції проти рф та бойкотувати її продукцію. Українська діаспора збирає гуманітарну допомогу, надсилає тонни речей першої необхідності для постраждалих українців.

– В одному із звітів волонтера Ярослава Бойка серед тих, до кого звернене його подячне слово є і ви: «За сприяння Дарії Склярик та голови СУБ в Лондоні Влодка Павлюка, а також СУМу, Пласту, української школи, об’єднання «Лондон Євромайдан» перераховано у БФ “Грофа” понад 60  тисяч  гривень і ці кошти підуть на закупівлю тактичної медицини». Яким чином вам вдається збирати кошти для України?

– Ярослав  з Чорткова наш земляк, мій випускник та однокурсник моєї доньки Олі, яка також є активісткою української громади. Ми всюди, де збираємося, маємо закриту скриньку. Мітинги, ярмарки, виступи танцювальних колективів, у нас чудовий ансамбль «Пролісок», вокальних гуртів, різні виставки картин, в тому числі, написаних у бомбосховищах, мальованих дітьми, продаж товарів з українською символікою, майже щонедільні благодійні шашлики із нашими смаколиками та інші заходи, які відбуваються не тільки в Лондоні, дають можливість зібрати кошти.

Багато англійців не минають наші імпрези, ми вдячні їм за донати, за прихисток, який вони надали нашим людям. В знак подяки для місцевих меценатів та спонсорів  ми проводимо  благочинні  імпрези. Активно долучається і прихід церков – греко-католицької  та УАПЦ, де літургії служать українською мовою. До розширення мережі богослужінь (східний Лондон) для нашої громади долучилися чортківчанки Люба Коваль і Наталя Вітів .

– За українцями закордоння ще і просвітницька робота, презентація України і поширення правдивої інформації про війну та звірства, які чинить московський нападник. Я знаю, що без вас, без вашого поетичного слова не відбувається в Лондоні жодного заходу на підтримку України. Вас друзі називають “Бульдозером” прогресу та Берегинею української спадщини. Як воно знаходити такі слова, щоб люди слухали в кожному куточку країни?

– Я слів не шукаю, вони мене знаходять, ніби хто диктує. Я ж почала писати відтоді, як моя старша внучка Софійка пішла в 2011 році в суботню українську школу ім.Пречистої Діви Марії. Ми тісно співпрацювали із вчителькою від Бога Наталією Панас із Бережан, яка бідкалася, що обмаль літератури для дітей, а мені хотілося допомогти дітям полюбити мову. Першими були сценарії уроків народознавства: «Без верби і калини- нема України», «Від зернини до хлібини» та інші, – каже поетеса.

З напрацювань народилася перша збірочка «Віршовані історії бабусі Дарусі». Потім була книжечка «Для тих, хто серцем і душею бачить світ», як  благочинна співпраця зі школами для дітей  з особливими потребами. Розпочинали  зі Львівською спеціалізованою  школою  номер 100 для сліпих і слабо зрячих, потім  і зі всіма школами України цього напрямку. А потім, коли Соломійка підросла,  приїхали молодша  донька Дарії  зі своїми  дівчатками – Анастасійкою  та Яною. Вони також потребували  мудрого поетичного слова «бабусі Дарусі», яка писала і для них. Так висококваліфікований педіатр, викладачка і завідуюча трьома відділеннями Чортківського медичного коледжу стала поетесою.

– Тепер я «штатний» сценарист проведення урочистостей з нагоди визначних українських дат, святкових імпрез, виховниця  у Лондонському відділенні Спілці Української Молоді в Англії. Я на мітинги, як на роботу, щодня ходила, щоразу виступала, доносила правду  про важливі моменти нашої історії, про голодомори, репресії, які організовували штучно наші окупанти, про наш вибір цивілізованого шляху розвитку, про відновлену незалежність, за яку ми боролися століттями, щоб люди розуміли правду сьогоднішньої війни в Україні і не велися на подачках рузького міра.

Я виступаю і читаю вірші тільки українською, щоб був енергетичний посил від слова. У нас є професійні перекладачі, які коротко перекладають те, що говорю українською і дають зрозуміти світові за що ми боремося. Моя поезія, виступи подобаються людям, а я вдячна Богові, який дав мені перо і диктує слова, які йдуть через душу, а я просто їх записую. Ми з чоловіком маємо свій ютубканал  TESK info, є чимало переглядів, поширень. Світ цікавиться українським життям, як на материнській землі, так і в закордонні. А ще скажу віршованими рядками: «Благочинна співпраця меж простору не знає, Перешкод і кордонів для неї немає… Стан душі – добро творити – у діях єднає, Щира віра в Перемогу – єдність окриляє»…

– Читаючи ваші вірші, я зрозуміла, що поезія також безмежна, бо сльози — це продовження крику душі, слів пережиття за долю Батьтківщини. Коли дивитеся чи читаєте новини з України, які рядки просяться на папір?

– «Горіти вам у пеклі, москалі, потвори-вбивці, аж до сьомого коліна, Щоб слІду вашого не було на землі. Щоб кожна вільною була, без вас, країна. Щоб цвітом вкрита, а не вирвами, земля Всіх врожаями щедро годувала. Щоб кожна, щастям сповнена, сім’я Щодня веселий ранок зустрічала». Ось такі народжуються думки.

Дуже боляче читати про звірства та руїни, які чинить ворог на нашій землі. Адже вся доля України в наших  генах. Мою родину- батьків, вуйків, тіток, дідів, яких мордували у Чортківській тюрмі, відсилали у Воркуту, Магадан, Колиму ніщо не залякало. А а те, що не знищило, зробило їх сильнішими. І я відчуваю цю силу в собі, я її передала своїм донькам Наталі та Олі, які з нами стоять поруч за Україну і її волю. Цей непереможний дух до свободи ми і внучкам передаємо.

– Зараз світом поширюється заклик бойкотувати у світі мову агресора і терориста – російську мову. Що в силах вашої громади в цьому напрямку?

– Маємо досвід у цій справі. З початку війни за Донбас виходимо з гаслами «Не купу́й росі́йське!»,  «Бойкоту́й росі́йське!», «Не розмовляй мовою вбивці!». Бо ця країна сіє смерть, а не “розумне, добре, вічне”.Ця геноцидна мова не повинна бути терпимою.

Ми розуміємо, що повномасштабне вторгнення в Україну, що почалося вранці 24 лютого минулого року, було б неможливе без потужної пропаганди, якою росія багато років отруює інформаційний і культурний простір усього світу через медіа, книжки, фільми. Зрештою, їхній наратив, про те, що росія  закінчується там, де звучить російська мова, засвідчує, що вивчення і поширення її треба припинити.

Багато людей, яких вигнала з дому війна, не хочуть вчити українську. Я спочатку була агресивно налаштована, а потім почала роз’яснювати. На мітингах аргументую, як першим підручником у початкових класах в деяких регіонах України був підручник з російської мови «Радная речь», а з української- просто «Українська мова». Хоч усі  добре знали, якою є наша рідна мова.

Хлопці тепер в окопах розмовляють українською, борються із зросійщенням, яке нам нав’язували десятиліттями совєцького союзу.

Відрадно, що після заходів російськомовні, прислухаються, приводять своїх дітей в українську школу. Після уроків англійської мови для дорослих, частина з них лишається на мої заняття з народознавства, які проводяться  у нашому «відкритому просторі» для душевного спілкування. Дві години ми розповідаємо про традиції предків, свої історії, практикуємо мову, робимо мотанки Ангелів-Оберегів і, заряджаючи їх молитвою,  відправляємо на фронт з медичними аптечками.

Насправді ж уся культура в росії сьогодні є питомо путінською, а її бойкотування стає чи не єдиним шляхом деколонізації української культури. Зрештою, нам треба мати один погляд на протест проти  всього російського, в тому числі і поширювачів антиукраїнської пропаганди, щоб зсередини і зовні діяти спільно.

– Ваші внучки ходять у англійські школи, чи проявлять учні, нове покоління, цікавість до нашої країни?

– Ми проводимо презентації України в англійських  школах. І робимо це тематично:  про вишиванки, народні пісні, історичні екскурси, про видатних українців, котрі  були в авангарді світового прогресу. Потім всі хочуть бути українцями, приміряють одяг, танцюють наш гопак, підспівують. Є інтерес і дуже великий. А потім ці діти розказують про це дома, а виростуть  і знатимуть  правду про найбільшу катастрофу 21 століття, яку принесла Україні терористична російська армія, про те, що це була війна не росії проти України, а проти цивілізованого світу, антиЄвропи  з Європою чи й світом.

«Йде боротьба запекла – за наше майбуття, Ми маєм захистити своє й дітей життя!… Мосвине клятий,зрозумій!Ми священний тримаємо бій! Сонце правди над світом вже сходить. І єднаються з нами народи!!!»

– Правду кажуть, що можна вкрасти, можна переписати історію, але не можна переписати життя народу, описане письменником, воїном пера.Ваші книжки стануть важливим літописним документом сьогодення, на вікИ збережуть дух українства, глибинність нації, волю до перемоги нині сущих, стануть натхненним і живлющим джерелом для нащадків. Що б ви хотіли закарбувати у слові для поколінь, яким навіть після нашої Перемоги доведеться жити межа в межу з вордулакою, який чинить геноцид українців у 21 столітті?

– Хочеться, щоб покоління знали, що ми не раби і ніколи ними не були і не станемо, навіть коли один українець залишиться у світі, він відродить Україну і її незборимий дух. «Ми не раби! Раби не ми! Ми діти Сонця і Свободи! За нами – вільними людьми, Встають сьогодні всі народи!».

А ще хочу передати, щоб ніколи не вірили тій підступній агресивній нації, не відчиняли двері і душі представникам цього ординського племені, якому завжди всього мало і воно готове до знищення цивілізації заради своїх апетитів. Це їхній генетичний код.

А ще для повної нашої перемоги над цим злом, ми маємо тягнути позитивну енергетику у наше життя. Тому я з 2014 року  співаю рядки Гімну з посилом на життя, на сьогодні і близьке майбутнє: «Розцвітає України і слава, і воля, Усміхається нам добра, щасливая доля. Гинуть наші вороги всі, як роса на сонці, Запануємо у мирі, у своїй сторонці. Душу й тіло ми гартуєм в борні за свободу, Пам’ятаєм, що ми діти великого роду!». Слава Україні і її героям!

Людмила Островська, Лондон, Англія