Тернополянка скуштувала якісного меду аж на Луганщині

Чи солодко бджолярам? Я завжди задаю це запитання, коли буваю  на пасіках.  Відповідь не залежить від кількості вуликів чи  тонн викачаного меду. Завжди відповідають, що солодко, бо займаються  тим, що приносить задоволення, чи 2 тисячі вуликів чи 200. Поспілкувавшись із Луганчанином Костянтином Стрільцовим, я зрозуміла, що солодше, коли це початковий етап нової справи, коли, як губці,  доводиться всмоктувати  досвід колег, знання про асортимент бджолопродукції, відкривати  таємниці цієї загадкової комахи.

Костянтин займається «солодкою» справою  майже 4 роки. З окупованого Луганська він із сім’єю поїхав у Київ, там займався продажем будівельних матеріалів.  Молода сім’я турбувалася за батьків, які жили  у Співаківці Новоайдарського району, неподалік Рубіжного.

У 2017 році молоді з двома донечками повернулися  до батьків  і зайнялися приватною справою, оскільки  в селі вибору з роботою не було. Але на підсвідомому рівні молодий чоловік був прихильний до праці із бджільми, до якої привчав його дідусь, потім батько. В тестя також була пасіка. Отож довелося продовжити і розвинути родинну справу.

Зараз Костянтин не шкодує, що зробив саме такий вибір. Любить він свою  «карпатку», бо це справді  бджола універсальна, пов’язана спорідненістю з українською степовою. Він вважає, що   пасічникам пощастило  мати  бджолу, яку сама природа відселекціонувала  для роботи в екстримальних умовах. Молодий бджоляр  доглядає  понад 200 сімей, захоплено розповідає, як комахи закривають  соти, про міль, про пилок, про  маточкове молочко. Можливо у перспективі він і буде займатися супутніми продуктами меду, але не зараз, бо ні часу, ні рук не вистачає. Минулоріч накачав шість  тонн меду, це кілограмів 45 із сім’ї. Звичайно, чоловік задоволений, бо неврожаї були на гречку, дощило при акацієвому цвіті.

Запитую, чи не було випадків мору бджіл через обробку сільськогосподарських угідь. Костянтин вважає, коли так трапляється, то це вина самого пасічника, що не впильнував свою працю.

– Мене завжди аграрії повідомляють, коли працюють на полі з хімікатами. Пасіка у мене перевізна, в лісі на різнотрав’ї. А вранці і ввечері бджоли уже у вуликах.

За словами пасічника, рік тому стала відчутною підтримка держави. Вдалося і вуликів придбати, і бджолосімей  докупити. До речі, Костянтин сам навчився робити вулики. Вважає, що для грамотної людини інтернет неоціненний і мудрий вчитель в усьому. Але  у нагоді стали і грантові програми від Норвезької ради у справах біженців, Міжнародної організації з міграції. За грантові гроші чоловік  придбав медогонку.  Взимку, коли бджоли відпочивають,  Костянтин  навчався на тренінгах від Проєкту USAID “Економічна підтримка Східної України” – слухав лекції викладачів Гадяцького аграрного училища, відвідав виробників обладнання для бджільництва, спілкувався з експортерами меду.

Торік Костянтин разом з однодумцями створив кооператив “Медова родина”. Зараз до нього входять 7 родин бджолярів. Продукція сертифікована і з ринком збуту проблем немає, бо є угода з експортером, який продає мед у країни Європи. Цікавлюся чи на ціну він не нарікає. Ні, бо сам цим не має коли займатися. Хоч цьогоріч мед планують продавати дорожче, адже будуть його пропонувати більшими партіями від кооперативу.

– Коли здаєш 1 тону меду, то ціна одна. За 5-10 тон пропонують вищу ціну. Головне, що кооператив у нас родинний і ми довіряємо один одному. Цей рік, за оцінками молодого бджоляра, не  дуже врожайний на медоноси, то засуха, то дощі заважали бджолам. Але від цього не стало менш солодким моє спілкування з комахами, – сміється Костянтин. – Я одержую насолоду, з ними цікаво, бо є чого навчитися. Вони дуже трудолюбиві, організовані і тримаються  одна одної, разом захищаються від ворогів, шукають харчі, доглядають потомство. Зрештою, бджола- це наша їжа, ліки і довкілля.Без неї були б сади безплідні , а тарілки порожні. З  нею – завжди «солодко», – каже на прощання Костянтин Стрільцов.

Людмила  Островська, Тернопіль-Новоайдарськ  

Матеріал створений за результатами прес-туру « Реформи  Луганщини очима регіональних журналістів», організованого  Харківським  прес-клубом  за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.