Через пандемію коронавірусу в світі з’явився новий вид цькування — COVID-булінг: хворі або люди з підозрою на захворювання можуть зіткнутися з осудом, тиском і звинуваченнями з боку близьких, колег або тих, з ким вони контактували ще до встановлення діагнозу.
Хтось змушений писати листи співробітникам з вибаченнями, бо заразився; когось звинувачують друзі, які самі нехтували правилами безпеки. Витримати такий булінг можуть не всі, і тоді до хвороби додаються апатія, депресія, порушення сну і апетиту.
Радіо НВ поставило кілька запитань психологу Наталії Ломоносовій про те, як пережити подібну ситуацію.
— Що може відчувати людина, яку цькують за те, що вона захворіла, крім почуття провини?
— Образу, страх, гнів, докори сумління, істерику… Хоч людина і не винна в тому, що вона захворіла, як правило, вона може почати звинувачувати себе. Є такі агресивного типу люди, які раптом що відразу звинувачують себе — це ірраціональна вина.
— Які люди можуть взагалі не відчувати провину?
— Упевнені. Хто цю ситуацію переносить більш спокійно і краще управляє своїми почуттями. У цей момент тривога його не захльостує, і його мислення залишається здатним раціонально думати, шукати варіанти. Вони, скоріше, будуть в цей момент думати не про те, що «я винен, як же так сталося, в чому ж проблема?», а шукати вихід, рішення, що робити. У цих людей буде раціональний план порятунку, а в інших — ось ця емоційна істерика.
— Люди нападають тільки тому, що бояться самі, — коли людина перебуває в тривозі і ситуація незрозуміла, тобто вона не може її контролювати, їй страшно. Смерть — це такий лектор, якого починаєш чути, тільки коли сідаєш у перший ряд. І довго вдивлятися в цю тривогу, в причину, особливо коли ти її не можеш контролювати, — це все одно, що дивитися на сонце: людина довго цього не витримує, вона відводить погляд і починає шукати, куди каналізувати ці почуття.
А почуття будуть такі: гнів, вина, страх, імпульсивність, агресія, може бути депресія — людина або втрачає самовладання, або навпаки ніби «схлопується» і звинувачує себе. Так чи інакше, під час тривоги що ті, що інші (але перш за все агресори) — це такі ж люди, які зараз дуже сильно бояться, і їм абсолютно необхідно якось повернути собі контроль.
Тоді вони починають контролювати всіх інших: хто куди пішов, хто як поводиться, хто дотримується [карантинних обмежень] і наскільки добре, і нападати на них, тому що їм здається, що у такий спосіб вони хоч трохи контролюють [ситуацію]. А коли вони її контролюють, то хоч трохи заспокоюються.
Тобто це все спосіб себе заспокоїти — чим більше вони нападають, тим більше очікують, що хтось скаже: «Який ти молодець! Ти хороший, а всі погані». Реакція на сполох — це битися або такати.
— А як можна протидіяти COVID-булінгу?
— Намагайтеся вийти з цієї ситуації, зрозумійте, що ви — не причина. Тобто людина кричить і нападає через власний страх. Чим ви їй можете допомогти? Спробувати заспокоїти? Якщо кілька раціональних слів ніяк не діють, вам краще піти.
Загалом, [необхідно] зайнятися тим, що ти можеш контролювати, тому що контроль заспокоює. А ми перебуваємо в тій ситуації, коли начебто нічого не можемо контролювати — саме це дуже сильно вимотує. У нас у всіх тривожний розлад. А ті, у кого він був і раніше, як на сковорідці смажаться — це дійсно серйозний, смерті подібний стрес, найбільший, який занадто довго триває. Ми не можемо його ніяк приборкати, тобто почати хоч якось контролювати, а здатні лише від нього ховатися. І тому у всіх це викликає тривожні реакції — люди один на одного нападають, оскільки їм необхідно хоч якось [виплеснути] емоції.