У Тернополі показали фільм колишнього політв’язня Кремля Олега Сенцова

У Тернополі   відбувся допрем’єрний показ фільму  колишнього політв’язня Кремля, режисера з Криму Олега Сенцова та українського режисера кримськотатарського походження Ахтема Сеїтаблаєва «Номери». Представляли  кінострічку  актриса Марія Смолякова, яка зіграла у фільмі роль  десятого номера і голова  асоціації кінокомісій України Леонід Бицюра. Спікери розповіли, що цей фільм  був зрежисований дистанційно і є унікальним явищем для української кіноіндустрії. В його основі лежить перша театральна п’єса Олега Сенцова, написана  ще до ув’язнення, у 2011 році. Фінальну редакцію він зробив  у слідчому ізоляторі в Лефортово у Москві, у 2019 р. Сам автор і був співрежисером через електронне листування із знімальною групою.

Для молодої актриси  це одинадцята робота в кінематографі. Марія Смолякова  розповіла, що  п’єса екранізована у форматі театральної постановки. Герої існують в дуже жорсткій схемі, закликаючи  глядачів  думати  про честь,  гідність,  мрії, боягузтво та хоробрість.  За словами актриси, на знімальному майданчику була чудова атмосфера єднання,  бо ця робота  для Олега Сенцова  у супержорстких умовах дала сили і наснаги жити.

Леонід Бицюра  наголосив, що цей фільм   кінопродукція України, Польщі, Чехії  та Франції. Герої фільму не тільки символ  колонії, яка живе в страхові,  а соціальний зріз суспільства  з різними характерами і бажаннями, пошуками власного  «я».

Зізнаюся, що перегляд фільму тримає в тисках «Ноєвого ковчегу». З тією різницею, що там «кожної тварі по парі», а тут  люди, спаровані номерами і кожен знає свій порядок за фоліантом  якогось зведеного устрою правил життя. Не залишає відчуття перебування на підводному човні, бо дія у  фільмі відбувається у замкненому просторі, без вражаючих декорацій, яскравих костюмів та спецефектів. Ця антиутопія є ще й свого роду антифільмом. Його підкреслена, надмірна театральність працює на образ штучної, герметичної, задушливої реальності.  На застарілому стадіоні безіменні, пронумеровані 10 біатлоністів під наглядом двох суддів,  поклоняються божеству, якого звуть Нуль. У команді загострюються протиріччя, назріває бунт, і номери перестають підкорятися правилам. Хід історії змінює нове покоління. Його представнику дали номер одинадцятий. Хоч він трактував його,  як два рази перший і  уже із своїми правилами, аж  поки цього не  запримітив високий начальник. Цей керівник-дурисвіт десь там, зверху,  людина  лінькувата, чванлива і горда владою, давав розпорядження розстрілювати  без суду і слідства за вчинені, за його канонами, неподобства. Він дивився на номери,   як  малих дітей, які не розуміють, що відбувається.  Експерименти із спецефектами  йому вдаються лише для тимчасового залякування. Фільм не можна сприймати безсторонньо і безадресно. Постійно свердлить думка: «Скільки ж нас можна випробовувати?».

Стискається серце і ти  з фільмом проживаєш всю історію України, гнобленої, розстріляної, репресованої, вимореної голодом.  Це фільм-символ.  Зі всім абсурдом ситуацій, неадекватністю реакції героїв, показує кожного з нас: один тягне ковдру на себе, інший риється в собі, подавлює свій страх,  хтось прагне вислужитися перед тим, хто тримає руку на кермі, хтось по приколу  вимальовується  сином Нуля і прагне насадити свою владу на цей курятник. Тут не йдеться про конкретних політиків, але стиль  життя,  мрія кожного князька бути намісником Божим на цій грішній землі,  використати владу для свого безбідного життя, так чітко проглядається,  що відчуваєш  себе заскоченим пророцтвом цього твору. Майже десять років тому Олег Сенцов написав п’єсу. Ще не було  Майдану,  анексії Криму, війни за Донбас, а він уже показує, що революцію роблять одні, а владою користуються інші, що суспільство не може бути  постійно в одному тонусі, бо  цінність власного «я» нікуди не зникає, вона загострюється, або притуплюється..

Фільм складається з п’яти частин. В останньому кадрі  зафіксувалася проекція з 1917 року на сьогоднішньому дні. Смаковита сцена катування   дев’ятого номера, який другові, сьомому номеру,   пропонував об’єднатися і добитися світлого життя. І той, сьомий, підртимував його, казав, що тепер людям не номери потрібні, а імена і свобода. Вони хвилиною раніше – браталися. Тепер сьомий, що в туніці керманича, катує  дев’ятого. Всі решта з іще сімдесятьма акторами  танцюють, хочеться сказати під дудку новоспеченого  керівника-ватника, але звучить там  музична композиція і  голос Святослава Вакарчука. З одного боку – це  абсолютно нереальний фільм,  антиутопія, згусток  наслідків, пов’язаних із експериментами над людством, а з іншого боку – він до моторошності реалістичний,  змушує думати критично, як під час перегляду, так і після нього.   Щоб  вивести себе з  оніміння, я подумала, що це всього  п’ять частин, які відкривалися для героїв кінострічки, як творення світу. То ще в нас попереду два розділи, поки Всевишній піде на  перепочинок, ще є день грядущий і він обов’язково вже буде таким, яким ми хочемо його бачити.

Приблизний кошторис фільму «Номери» – 15 млн гривень. 10% з кожного квитка переказуватимуть  Громадському Руху «Кримська Солідарність» на допомогу політичним в’язням та їхнім сім’ям.

 Людмила ОСТОВСЬКА