Померла тернопільська поетеса Марта Чопик

2
3083

16 листопада у віці 89 років померла Марта Теодорівна Чопик – українська письменниця, майстер народної творчості.

Пані Марта завжди була щирою та безпосередньою. Стала опорою для своїх рідних та близьких. Надзвичайно смілива та сильна особистість.

 

Народилася 13 лютого 1931 року в селі Сонтків Яслівського повіту Краківського воєводства (Польща). Згодом батько з сім’єю повернувся із заробітків у рідний Болехів на Івано-Франківщині, де провела дитинство.

Близько тридцяти років працювала в Тернопільській обласній клінічній дитячій лікарні логопедом.

Видала 23 збірки для дітей та дві книги – лірика для дорослих. Творила витинанки та аплікації.

Марта Теодорівна створила цілу серію масок («Принц і Принцеса», «Бойки», «Ідемо разом до щастя» та багато інших), добірку оригінальних листівок до свят та подій.
Марта Чопик вміла і любила робити усе: в’язати шалі, колекціонувала капелюшки, щоранку годувала голубів…

Незважаючи на поважний вік, була творчою і активною.

Рідні дуже любили пані Марту за її оброту.

– Бабця Марта була строгою, але справедливою, – розповідає внук Марти Чопик Тарас Аркуша. – Завдяки їй ми полюбили класичну музику та поезію. Вона була дуже доброю до нас. У побуті була працьовитою. Дуже любила готувати. Була бійцем, мала сильній характер і стійко переносила життєві проблеми. Основна її позиція – бути господарем свого життя, ніколи не здаватися.

2 КОМЕНТАРІ

  1. Фантастична харизматична постать Тернополя: те що маємо, не цінимо, та й втративши не сильно плачемо (?)- чи збагнули?.
    Здалека спостерігала за п Мартою на вулицях мікрорайону Дружби близько дитячої бібліотеки, а колись і у обласній лікарні. Шкода, не було часу завести дитину до логопеда, лише зір виправляли, але п Марта була настільки не байдужа, що і у коридорі давала поради. Сумно, бо, насправді, не цінимо. Шляхетна пані у капелюшку у мареві осіннього листя, яка вдивляється у тебе пильними очима…такою я запам.ятала її у останні роки. Творчість була прописана у її очах…..Дуже шкодую, що не підійшла, не заговорила, не розповіла, що знаю про неї. Нехай з Богом спочиває і , може, Тернопіль спроможеться на посмертне видання творів?
    Спішімо любити люди так швидко відходять
    Лишаються по них черевики глуха телефонна рурка
    Тільки щось неважливе тягнеться наче корова
    Найважливіше так поспішає що робиться раптом
    Потім тиша нормальна нестерпною зовсім
    Мов чистота що зродилася з розпачу просто
    Коли згадуємо когось залишившись без нього
    ********************
    Ми любимо завжди замало і завжди запізно
    Ян Твардовський

  2. Спішімо любити люди так швидко відходять
    Лишаються по них черевики глуха телефонна рурка
    Тільки щось неважливе тягнеться наче корова
    Найважливіше так поспішає що робиться раптом
    Потім тиша нормальна нестерпною зовсім
    Мов чистота що зродилася з розпачу просто
    Коли згадуємо когось залишившись без нього
    ********************
    Ми любимо завжди замало і завжди запізно
    Ян Твардовський
    Шляхетна жінка, харизматична, була уважна до всіх діток, що опинялися у довгому коридорі обласної лікарні, Шкода, що лікуючи зір моїй дитині, не знайшли часу на логопеда. Останні спогади: пані Марта у капелюшку коло бібліотеки на Дружбі. Чомусь я не підійшла і не розповіла, що знаю і шаную її багато років. Нехай з Богом спочиває

Залишити відповідь до Столяр Оксана Борисівна скасувати відповідь