У Бучацькому районі біля покинутого хутора часто блукають люди

Ярослав Цісарчук із Бучацького району не раз виручав людей, які заблудили. Чоловік сам живе у лісі за три кілометри від Золотого Потоку. Колись тут був хутір Млини.

– Часто тут блудять люди, – говорить. – Десь за кілометр від хати. Була осінь. Якось їду конями з Костільників.

Показує рукою в сторону дороги до Костільників.

– Дивлюся, там три жінки, – продовжує. – Зі Сновидова прийшли опеньки збирати. Я бачу, що назбирали, але чого йдуть до Костільників, якщо вони зі Сновидова? Кажу до них: «Жінки, вертайтеся, ви не туди йдете». А вони: «Як не туди? Ми йдем додому». Кажу: «Ваш дім в протилежному напрямку». А вони кажуть: «Та нє, там капличка і скирта є». А капличка дійсно є, і так само там була скирта. Кажу: «Все правильно. І капличка, і скирта. Тільки то Костільники». Їм так затуманює розум, що вони не хотіли повірити і всьо. Я силоміць запхав їх на підводу і привіз до додому. Аж тоді їм ся розвидніло.

Ярослав Цісарчук пригадав ще один випадок.

– Тут в полі була кукурудза, теж осінь була. – сміється. – На цій дорозі була стежка  на ферму. Смеркається.  Бачу, що йде моя мама з віником і з нею якийсь чоловік з мішком. Туди є дорога  кар’єр. Як до мене їхати, то дорога прямо. Його город коло дороги і далі почалося поле. Росла кукурудза. Він зайшов в кукурудзу, наломив. Де село, а де ліс Воняча і він з тим повним мішком кукурудзи дійшов туди. Вже когути піяли, як той чоловік прийшов на звук когутів до нас. Собака почав гавкати і мама вийшла з віником. Щось там замітала. Вона дивиться – той чоловік з мішком йде. Каже: «Михайле, ти де йдеш?». А він: «Та додому». Мама: «Та де сюди додому? Я тебе підведу». Зрозуміла, що людина заблудилася. Мама побачила мене і каже: «Йди додому, я зараз прийду». Я пішов до хати. Коли вона прийшла, розказувала: «Заблудив. Що я йому пояснювала, а він – нє». Довела його до ферми. А він каже: «Ади, якесь місто. Ти мене в якесь місто привела”. Каже мама: «Бодай тебе світ не видів». Довела його до дороги. На дорогу звела, показала: «Йди в долину». А там жінка його ходила, за ним вже шукала.

Раз із Возилова люди коло мене заблудили. Тут річечка тече. Вони не пам’ятали, що річку переходили. Кажу: «Та ви перейшли річку». Вони: «Нє, ми не переходили». Ну як не переходили? До мене неможливо з Возилова попасти, якщо не перейшов річку. Ну не попадеш.

Найчастіше блудять, як збирають восени опеньки. Якщо блуд вчепився, треба пригадати, з ким на святий вечір вечеряв. Поможе. Або прочитати молитву «Отче наш».

– Ви не блудили ніколи? – цікавлюся.

– Мене одного разу блуд намагався злапати, –  сміється. – Я працював в Соколові. В лісі, де Золотопотіцька лікарня. То вже була зима. Йшов зі Скоморох. Не пішов полем. А краєм лісу. Там є дорога. Дивлюся – я знов прийшов на то саме місце. Е, думаю, та то блуд вчепився. Вийшов на поле і попід ліс пішов додому.

Читайте також: Чоловік з Тернопільщини сам живе у лісі