Дівчата з Тернополя і Хмельницького розповіли, що думають про карантин

Анна – амбіційна школярка, яка проживає у Хмельницьку. Обожнює подорожі та кінний спорт. Брала участь у скачках та займала призові місця. Вікторія – Почаївчанка. Студентка третього курсу Рівненського державного гуманітарного університету. Навчається на факультеті психології. Поєднує у собі і навчання, і роботу, адже працює вона також візажистом та бровистом вже другий рік.  – пише КременецьCity

З Вікторією ми змогли зустрітись особисто, адже живемо в одному містечку. З Анною спілкувалися через відеозв’язок в Instagram.

– Як проходить ваш звичайний день під час карантину?

Анна: Нудно. Ми всі вдома та й вийти прогулятись не можна. Єдина моя прогулянка – це балкон. Щодня виконую домашнє завдання та переглядаю серіали. Мій список “переглянути у 2020” майже порожній за цей місяць карантину. Інколи читаю книги, але це дуже рідко відбувається. А ще за період карантину поправилась на три кілограми. Надіюсь, не я одна. Сміється дівчина.

Вікторія: Достатньо одноманітно. Щодня допомагаю сім’ї та виконую свої домашні обов’язки. Двічі на день вигулюю свою собаку Жуліка у лісі, адже він знаходиться поруч з моїм будинком. Також достатньо часу йде на виконання домашнього завдання, його й справді багато. Ще я дуже люблю готувати, тому часто стараюсь спробувати щось нове. Приблизно так і проходить мій день.

– Скільки часу йде на домашні завдання. Чи багато їх задають та чи важко їх виконувати? 

Анна: приблизно на виконання витрачаю 2-3 години. Не думаю, що це багато. З нами щодня спілкуються вчителі та пояснюють теми, тому їх не важко виконувати. Часто ми проходимо тести та отримуємо за них оцінку. Але все ж хочеться до школи. Ми сумуємо за тим спілкуванням, жартами та емоціями.

Вікторія: Достатньо, щоб провести за ним 6 – 7 годин. Кажуть, що починаєш розуміти цінність речей після втрати. Абсолютно з цим погоджуюсь. Ще коли це все лише починалось, я надіялась, що в нас теж впровадять карантин. Думала, що це так класно, коли не потрібно вставати на першу пару та поспішати після навчання на роботу. Але хто б міг подумати, що нам будуть також давати практичні завдання вдома. Та ще й з дедлайном. Звісно, важко, адже ми повинні все самі знайти, вивчити та зробити завдання. Викладачі з нами практично не зв’язуються, тому виходимо з положення, як вдається.

– Можливо, під час карантину ви почали займатись чимось новим, або ж розпочали те, що довго відкладали?

Вікторія: Не думаю, що це можна назвати новим, але нещодавно я купила курс у відомого візажиста й переглядаю ці відео. Звісно, це цікаво й таким чином я дізнаюсь щось нове. До речі, можливо, ти пам’ятаєш, як колись я хотіла навчитись танцювати шафл? Так ось, в мене вже щось виходить і це неабияк мотивує.

Анна: Я дуже хочу поїхати з друзями в Іспанію. Ми планували влітку цього року, але у зв’язку з корнавірусом не думаю, що ми полетимо. Тому, користуючись моментом, я розпочала вивчати іспанську мову, адже троє моїх друзів її вже знають. Спершу думала, що це просто і не буде займати багато часу, але помилилась. Мама знайшла чудового репетитора з яким я займають тричі на тиждень і є перші результати.

– Скажеш щось іспанською?

Анна: Поки що мій словниковий запас маленький, але декілька речень про знайомство вже вивчила.

“hola. Me llamo Anya. Tengo 16 años”, – сказала учениця. (Привіт. Мене звати Аня. Мені 16 років).

– Яка думка щодо ізоляції та карантину?

Анна: Я погоджуюсь з таким рішенням. Люди в нашій країні дуже необережні. Але у моєму місті ізоляції далеко не всі дотримувались. Чому я повинна переживати за себе та інших, а вони ні? Спершу гуляють разом, не одівають масок, а потім, коли захворіють, проклинають владу, людей та лікарів, бо ті їх не захистили. Тому слід думати перед тим, як робити.

Вікторія: Вважаю, що все правильно зробили. Захисні маски, антибактеріальні гелі для рук та рукавички зараз неабияк необхідні, щоб вийти в магазин чи ще кудись. Але це є гарантом, що ви залишитеся здоровими. Жаль, що не всі це розуміють. Думаю, якщо б люди цього дотримувались, то карантин вже давно закінчився. Але ніяк не була б зайвою у цей період грошова підтримка від держави. Більшість зараз без роботи, але у всіх є сім’ї, які потрібно забезпечувати.

– Чи є друзі чи знайомі, які захворіли?

Анна: Сумно про це говорити, але є. Моя тітка живе в Києві з сім’єю. Ми до неї часто приїжджали до карантину і стосунки між нашими сім’ями досить теплі. Нещодавно, коли мама вкотре розмовляла з нею по телефону, я дізналась, що в її чоловіка декілька днів була температура, яку важко було збити. Вона звернулась до лікаря, згодом зробили тест і він виявився позитивним. Зараз вони всі знаходяться під наглядом лікарні.

Вікторія: На щастя, немає. Мої друзі та родина дотримувались самоізоляції, тому всі здорові.

– Що зробите першим після завершення карантину?

Анна: Я вже дуже скучила за своїми друзями і не можу дочекатись, коли їх побачу. Тому, я зустрінусь з ними при першій можливості. Також, я хочу кудись поїхати з сім’єю. Надіюсь, що це буде Львів, адже ми обожнюємо це місто і тих щирих людей, які там проживають.

Вікторія: Мабуть, я піду в піцерію і замовлю піцу. Звісно, з друзями, адже ми постійно на навчанні і рідко бачимось. Хочу всіх побачити та повеселитись. Після карантину, думаю, багато хто усвідомить цінність життя та буде до всього обережніше відноситись.

Жанна Деркач