На Тернопільщині є вражаюче місце, де плачуть і моляться матері

У  селі Лішня Кременецького району, поблизу цілющого джерела святої Анни у каплиці-пантеоні  вже вдруге зі всієї України зібралися родини тих, хто віддав своє життя за Українську державу в боротьбі з російським агресором.

Урок відваги, який наші захисники  дали всьому світові в лютому п’ять років тому, змінив нас усіх. Ми зрозуміли, що варто бути сміливим і сповненим гідності, що героїзм  це щось  більше, ніж  моральний заклик,  це – ключ до перемоги, який дається дуже високою ціною. Тут, у єдиному в Україні  пантеоні слави, як  у Книзі пам’яті,  відбиті  сторінки скорботи і шани майже тисячі жертв  цієї   затяжної гібридної війни. Ще не всі згадані поіменно на стелах областей. Чернівецька, Львівська, Кропивницька на підході…  13 тисяч: офіційні дані ООН щодо загиблих у війні на Донбасі. Тут їх згадують, відспівують їм Вічну пам’ять.

Кожен рядок  чорної  мармурової плити, що, як аркуші, огорнули шестикутну каплицю, – всесвіт людського життя.

Віталій Курилович.  Народився у Тернополі, загинув у Слов’янську. Віктор Семчук  народився у селі Залав’є Тер6ебовлянського району, загинув  у бою між Ямполем і Закітним Донецької області. Олег Гулько  із Заліщиків  загинув біля міста Щастя, що під Луганськом.  Букви зливаються,  рядки ворушаться, шикуються і  знову змиваються  солоною  хвилею жалю…

Вони були чиїмись синами, батьками, друзями, коханими. Кожен з них про щось мріяв.  І навряд чи хто-не-будь з них думав, що їх життя обірветься так: раптово, далеко від рідного дому. Коли потрапляєш у це намолене місце,  ставши поруч з матерями, які змахують сльози, розумієш,  слова тут просто зайві.  Хоч дуже хочеться висловити співчуття, а натомість виходить спільно  помолитися і втерти сльози.  А ще дужче хочеться всіх, хто живе завдяки жертві цих людей, попросити   згадати  тих, кого більше з нами немає, хто дав нам можливість зустріти цей день і усвідомити  якою ціною нам дістається кожна хвилина.

– Ми з чоловіком приїхали з села Плешкані  Золотоніського району, що на Черкащині, – каже Наталя Гага, мама В’ячеслава, який загинув, захищаючи Донецький аеропорт. – Ось книжка про нашого сина. Це гарне видання   підготувала  історик-суспільствознавець Людмила Ковальова. Вони разом з сином навчалися в  Черкаському університеті імені Богдана Хмельницького, – витирає сльози мама. – Є у нас молодший син Ярослав, він малює для брати.

Чоловік пані Наталі показує грамоти, якими нагороджували В’ячеслава за заслуги перед Черкащиною, відзнаки  «За відвагу»  1 і 11 ступеня за оборону  аеропорту. Цього року йому було б 28 років.

Січкар Ольга  приїхала з Києва, помолитися за свого Юру. Загинув у Луганську в 25 років.

Ніла Добрянська з Коростишіва Житомирської області втратила свого Максима  в селі Мирному Слов’янського району в 2014 році. Тепер там  жителі села відкрили сквер Пам’яті з портретами всіх захисників, там і Максимовий портрет є.

Андрія Зуєва не стало  на передовій, після операції в Мар’їнці, де він підірвався на  осколковій міні. Він прожив 22 роки.

Людмила Голубєва з Рівного  приїхала пом’янути  свого Сергія, який сказав, що не повернеться додому без перемоги. Так і залишився  під Докучаєвськом.

Микола Сонько приїхав на прощу із Станіславав Херсонської області.  Його син Сергій – морський піхотинець загинув при виконанні службових обов’язків. 136 родин об’єднує  громадська організація «Єдина родина Херсонщини», якою опікується   дружина – Тетяна Сонько  Такі організації є вже в усіх обласних центрах України завдяки ентузіасту з Чернігова Миколі Шанському.  Вони з дружиною Раїсою пережили неймовірну втрату – 5 вересня 2014 року внаслідок обстрілу колони техніки поблизу селища Тельманового загинув їхній Андрій – старший офіцер відділення організації служби з охорони громадського порядку північного ОТО НГУ. Батько героя, щоб підтримати сім’ї, в яких  сталася трагедія, об’єднав їх у «Єдину родину Чернігівщини». А, оскільки війні краю не видно, і своє жниво вона бере чи не щодня,  допоміг такі  громадські організації створити в  областях України, щоб можна було зустрічатися, спілкуватися і  тягар втрати  розділити. Микола Іванович уже втретє в Лішні і вважає, що вона стала епіцентром єднання нації. Він переконаний, що  нас розділяє не мова, а розуміння того, що відбувається зараз у країні.

На прощу приїхали і  представники ВГО «Об’єднання дружин і матерів бійців-учасників АТО» . Як розповіла  голова відокремленого підрозділу  Дубненського  об’єднання Тетяна Філімоненко, організація, заснована жінками, які постраждали від військової агресії на Сході України і головною їх метою є розвиток активного жіночого громадянського суспільства, допомога сім’ям, які  втратили  найрідніших у війні. Пані Тетяна  займається зйомкою фільму «Нескорені ворогом», уже є десять серій 15-тихвилинних фільмів про воїнів, які  стали Небесними Ангелами. На Покрову  планує презентувати одинадцятий про безвісти  зниклого героя, якого знайшли і перепоховали. Чоловік пані Тетяни  воював у 2014-15 рр. виконував обов’язки  командира батальйону. Під його опікою було 500 молодих бійців, з якими він і зараз підтримує стосунки, допомагає. Зараз очолює при військкоматі батальйон тероборони.

Ініціатор спорудження  пантеону і його будівничий, капелан, волонтер, настоятель місцевої громади прот. Андрій Любунь зізнався, що інколи його бере сумнів.

– Коли приходжу сюди один, починаю думати, навіщо все це тут, далеко від міста, хто прийде? Але зайду, гляну на ті викарбувані імена і дати народження,  серце  обливається кров’ю. Вони загинули, а могли б сім’ї  створити, красивих народити дітей. І знаю, що не дарма  зробив цю справу, бо вони живі тут з нами. Не опускайте руки, не відчаюйтеся,  вони знають за що віддали себе Богові в жертву. Вони звідти слідкують за нашим кожним кроком. Будьмо гідними їхньої пам’яті.

Про велику Господню любов, про віру в нашу перемогу  говорив  Архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор , який звершив Божественну літургію  і з численним духовенством з   єпархій інших областей  освятив пам’ятник загиблим воїнам.  Автор пам’ятника – Олександр Маг із Сєверодонецька. Він представився, як скульптор, волонтер, українець.

– Я російськомовний, але вчу і дуже люблю українську мову. Я приїжджаю сюди, щоб надихнутися від вас українством.

Волонтерська робота з’єднала скульптора з отцем Любунем, тому активно відгукнувся на пропозицію створити пам’ятник  новітнім борцям  за незалежність України. А матеріал для композиції з символікою відрубаної мечем руки агресора, яка тягнеться до світлої карти України, він зібрав на місці боїв у радгоспі «Перемога» Новоайдарівського району. Там на полі загинуло 17 воїнів 9 батареї 27 бригади ЗСУ. З градів, гільз, з того, що падає на голови наших захисників, і  зроблений пам’ятник. Свої роботи він ставить  в Україні безкоштовно. Серед прочан помічники о. Любуня –  киянин Павло Утьосов – автор стіни пам’яті. Житомирянин Володимир Шевченко, який виготовив  гранітні плити і продовжує це робити.  Його син   Олексій загинув  під Слов’янськом. Згадати побратимів із Кременця приїхали майор медслужби у відставці Петро Касянчук. На лацкані військової форми рядами нагороди. В районі Маріуполя, на передовій був до 2018 року. Старший лейтенант запасу Анатолій Фещук служив у інженерних військах  в секторі Маріуполь.

Від Тернопільської делегації Мирослава Питак і Марія Шестипалка подарували особливий прапор, зшитий із синьо-жовтого і червоно-чорного кольорів, присвячений нашій 44 бригаді та ікону зі всіма святими, щоб і вони  стали також оберегом цього  святого місця.

Будівничий каплиці-пантеону прот. Андрій Любунь з благословення св. Єпіфанія  за героїзм, проявлений  у війні з російським агресором на східних рубежах  держави, нагородив медаллю «За жертовність і любов до Українеи» засновника  і голову всеукраїнської  громадської організації «Єдина родина України» та «Єдина родина Чернігівщини» Миколу Шанського. Посмертно відзнакою  за мужність нагородили  і  майора Національної гвардії  України  Андрія Шанського. Почесною відзнакою за громадянську мужність під час Революції гідності – нагрудним знаком «Гордість Тернопілля»  посмертно нагородили  Героїв Небесної сотні:  Назара Войтовича і Олександра Капіноса.

Отець  подякував усім, хто цього дня прибув у Лішню, хто долучився до організації Всеукраїнської прощі. Подячний список був чималим, у тому числі і подяка керівникові сільгосппідприємства «Агропродсервіс» Івану Чайківському. Я з подячних слів  хочу виокремити   волонтерів, які  не переставали допомагати армії, смаколики яких там чекають з особливим  нетерпінням. Це сорок жінок-тернополянок, яких об’єднала Анна Руда в «Бункер С» і громадська організація із Шумська «Схід і Захід – єдині», яку очолює Володимир Петрук. Саме вони всіх учасників прощі годували смачною гречаною кашею з тушкованим м’ясом і неймовірними варениками з картоплею. Особливо дякував організатор і натхненник цього заходу   рідним загиблих Героїв, які прибули на це благословенне місце, щоб спільною молитвою згадати своїх найдорожчих дітей, чоловіків, братів, завдяки подвигу яких ми маємо змогу прославляти Бога на мирній землі.

– Всі ми побратими. Проща тут – як очищення, – кажуть воїни-прочани.

– Ми побували наче в гостях у Бога, і віримо, що наші діти – з Богом, ми відчули сильний момент єднання… – кажуть прочани. – Коли називали тих, хто поклав життя за Україну, – підсилився вітер, він ніби огортав плечі, вони чули нас там в небесах, хвилювалися з нами. Тут  кожна гілочка, кожна квітка нагадувала нам про  наших дітей, – говорять учасники цього велелюдного заходу.

Свічки й граматки,  сотні свічок, сотні імен. Люди зі всієї України тут збираються, щоб  соборно помолитися,  торкнутися  небесної струни, яка єднає нас із тими, кого ми любимо.  Герої не вмирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятатимемо.

Людмила ОСТРОВСЬКА