Чому на Тернопільщині в лісі кілька сотень людей не ховалися від дощу

В першу неділю липня  на хуторі Кулеби  Бережанського району, що  знаходиться в лісі  на стику  Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей,  молитвою і фестивалем  патріотичної  пісні «Чорна вишиванка»  вшанували пам’ять  вояків Української повстанської армії, які полягли на цьому місці за  волю України.

У ніч з 21 на 22 лютого 1941 року енкаведисти оточили криївку,  де семеро підпільників   протистояли двом сотням  озброєних «червонопогонників». Тут ці молоді відважні хлопці і залишилися навіки. Це – Володимир Лопушанський, Максим Шуран‚ Григорій Шкапій, Богдан Гульовський‚ Іван Галай‚ Василь Солтис, Григорій Москаль. На відзнаку їхньої геройської смерті краяни спорудили пам’ятну стелу із сімома хрестами, які  ніби птахами здіймаються в небо і  зливаються з «Небесною сотнею» борців за незалежність  у новітній історії нашої країни, із сучасними захисниками  в гібридній, неоголошеній російсько-українській війні. Імена  загиблих звитяжців звучали рефреном  з вуст священників, які відправили біля пам’ятника панахиду, виступаючих, які присвячували їм вірші і пісні.  Тут зібралися представники влади й громадськості Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської  областей, ветерани ОУН і УПА, пластуни з Рогатина, члени молодіжної організації “Апостольська чота“ з Городка Львівської області, співаки й поети.

Наші предки вірили, що чорний колір тканини набирає  інформацію та енергію сонця, тому вважалося, що  разом з чорною вишиванкою батько передавав синові свій життєвий досвід і знання. А ще ми знаємо, що  чорний – це колір жалоби і втрати близьких людей, тому що він похмурий і непомітний, а  в залежності від ситуації може бути символом печалі і суму за рідними людьми. До того ж чорні вишиванки вважалися символом знань та мудрості, землі та багатства.

– Але не тільки цьому вирішили  так назвати  фестиваль на місці пам’яті земляків ,- розповідає організатор і натхненник дійства, львів’янин Роман Лопушанський, виходець з села Стратин Рогатинського району, племінника одного із загиблих героїв.  –  Виконавець і автор пісень  Олександр Шевченко з Рогатинського району  зустрівся з учасницею історичної події і написав пісню «Чорна вишиванка», яка стала візитівкою нашого дійства. Бо «Чорна вишиванка» – це не лише фестиваль, а свято-реквієм,  данина  шани нинішньої молоді тим  молодим нескореним, що мали за честь померти в бою, ніж жити в путах ворога,  це пам’ять   про спротив  російській окупації, це  спогад про всіх полеглих за рідну землю і репресованих, вивезених у Сибір, це передача досвіду, патріотичних надбань з покоління в покоління.

Олександр Шевченко незмінний гість фестивалю ділиться пережитим. Він зустрівся із бабцею, яка розповіла, що в кінці сорокових до їхньої хати на краю села   принесли пораненого бійця.Батьки  взялися за його лікування, але, щоб місцеві не здогадалися, вона, тоді 11 річна, носила в клуню йому їсти.  Коли хлопець одужав і зібрався повертатись до лісу, то залишив  на згадку свою чорну вишиту сорочку і сказав: “Як виростеш і народиться в тебе син, подаруй цю сорочку йому – нехай носить і пам’ятає про нас”… І вона виконала заповіт повстанця. Вперше її син одягнув ту чорну  вишиванку у Львові, коли  там  вперше після радянських часів замайорів   синьо-жовтий прапор. Пан Олександр сам тримав у руках цю сорочку. Потужна енергетика  від вишиванки пронизала тіло митця і він написав пісню.

«Чорна-чорна була та сорочка, чорніша від ночі. Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля. Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі. Чорна-чорна була, як моя українська земля» – звучить пісня і відбивається луною у цих густо-зелених  глибоких ярах, які  пам’ятають, як 80 років тому тут вмивалася кров’ю земля. Акорди пісні стали урочистим відкриттям фестивалю. Зі сцени голова ВГО «Союз українок», очільниця цьогорічного оргкомітету  з проведення пам’ятного зібрання патріотів  Ореслава Хомик виголошує подячне слово  дочці  Головного командира УПА Романа Шухевича – Марії Шухевич-Трильовській, яка десять років опікувалася   цим патріотичним заходом. Зворушливо звучали і слова її брата  народного депутата України Юрія  Шухевича, з яким організатори зв’язалися телефоном.

– Мені приємно, що сьогодні так багато молоді, – сказала Пані Марія. – Ім’я Шухевичів звучить, щоб патріотичний рух ширився Україною, щоб пам’ять про ті буремні роки спротиву  передавалася молодим, бо боротьба за незалежність нашої держави триває. І ворог наш не лише зовнішній, а й внутрішній.

– Участь у цьому заході, це, як щеплення від московської  брехливої  пропаганди, яка очорнює наших воїнів на полі війни у Донбасі, зневажає символи, паплюжить героїв, знецінює українську мову, – наголосив заступник голови Бережанської ради  Роман Висоцький.

– Люди освячують цей захід своєю присутністю, – зауважив братчик  братства ОУН-УПА Перемишлянської станиці  Василь Горбач. – Герої, що тут полягли, своїм  прикладом показали, що є українці, які покладуть життя за волю і честь, здатні протистояти такій машині, як російська імперія. Спочатку було тут багато старших людей, які згадували ті роки окупації і боротьби, тепер багато молоді. Відрадно, що вони відчувають той дух нескореності. Тут магнетичне місце, що притягує людей, яких не відлякує бездоріжжя, примхи погоди.

До речі, прогнозували дощ, прогнози збулися, але майже півтисячі людей стійко  залишалися просто неба.

Зі сцени звучали   вірші, літературно-музичні композиції на героїно-трагічну тематику, повстанські пісні, твори сповнені патріотизму і величезної любові до рідної землі.  Своєрідним візерунком «Чорної вишиванки «став виступ артистів із Тернополя: воістино народної співачки Ярослави Декалюк і поета-пісняра, організатора Міжнародних пісенних  фестивалів у Яблунові Гусятинського району,  Івана Кушніра. Гладачі активно підтримували нову пісню дуету. Презентація відеоряду до бентежних слів про силу волі упівців нещодавно відбулася у бібліотеці «Літературне  Тернопілля». Тематичним доповненням  загального настрою імпрези стала і пісня на слова і музику Івана Кушніра «Я дякую тобі, солдате”.

Проникливо і урочисто, тепло по-домашньому звучали слова про велич українських просторів, наповнених нашою надією і вірою, що солдати повернуться з війни молодими і здоровими. Я діждусь – обнадійливим акордом  прозвучала  однойменна  пісня, крила якій дали  Віра Юрчишин, Іван Кушнір і Ярослава Декалюк. Довго не відпускали зі сцени і  тернопільського студента, бразільця Рожеріо Мелло, який декламував твори Тараса  Шевченка.Разом з ним ще раз у пам»яті  глядачі побували  серед «степу широкого, на Вкраїні милій», на тій кручі, з якої видно , як реве ревучий. Уривок з поеми «Кавказ» читав на Майдані патріот з Вірменії Нігоян,  бразилець ніби перейняв його настрій і віру, яку вселив в українців Кобзар:»Борітеся, поборете!». Про трагедію на хуторі Кулеби декламував свій вірш Іван Кушнір, а 70 років тому, в 1944 році на цьому місці  поетичні рядки про героїв читав  поет провідник ОУН Мирослав Кушнір, який  писав вірші з   дев’ятнадцяти років і залишив по собі 4 поетичні зошити: «Невкоєне серце», «Стрічі», «Синє місто», «Ясенові брості». Вперше його вірші були опубліковані лише через півстоліття. А цьогоріч  на фестивалі презентували його збірку. У своїх віршах  поет, слідом за Тарасом Шевченком та Євгеном Маланюком, картає українців за м’якосердя і  шукає простих слів, «писаних у книгах бою», що породжують людський гнів і є «опіумом мєсті».

Його творчу естафету   перейняв  наш талановитий  сучасник Іван Кушнір.Така неймовірна  різновимірна аура цього  фестивалю-реквієму, зустріч поколінь і віртуальна, і натуральна. Роман Шухевич у липні 1944-го стверджував: «Ми усі – вояки УПА і всі підпільники зокрема, і я – свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але, запевняю вас, – ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того,що станемо добривом української землі. Це наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити». Щорічне вшанування пам’яті героїв засвідчує, що виросла нова генерація, як  і передбачав Головний провідник, діти якого взялися за його справу.

Не забувати тих, хто  віддав  життя за наше сьогодення закликав зі сцени  заслужений діяч мистецтв з Івано-Франківської області Нестор Мартинець, який зі своїм колективом також вплів яскраві барви у «Чорну вишиванку». Зворушливо-поетично  виступили аматори з села Бичаль, що на Рівненщині, де похований провідник, безпосередній  керівник загиблих у криївці Василь Івахів. Своїми піснями закликали «Мами наші мами, не плачте  за нами, бо батько наш Бандера, Україна  – мати, Ми за Україну ідем воювати» учасники хору «Просвіта» Бережанської районної ради. Керівнику хору Євгенії Бірковій довелося  диригувати не лише своїм колективом, а й глядацьким хором. У репертуарі  просвітян  звучали пісні активіста  українського культурного опору, кобзаря, бандуриста і лірника, лідер гурту «Хорея козацька» заслуженого артиста України Тараса Компаніченка. Одну  з них, присвячену лицарству України хор виконав і  для  учасників   фестивалю «Чорна вишиванка».

Чудово підібрали репертуар для відзначення  подвигу  воїнів УПА учасники театру „Зернятко“ Бережанського районного будинку культури та художньої самодіяльности  села Нараїв  та багато інших гостей фестивалю. Навіть невідомі чи маловідомі тексти, зокрема з давньої української літератури, часом не адаптовані, без перекладу сприймаються як щось близьке, рідне, красиве й величне, що зворушує, наснажує позитивною енергією, вселяє віру в перемогу добра над злом, у невмирущість кращих традицій нашого народу. Пластуни  зі всієї України, які таборують неподалік цього місця в таборі «Гарт волі», виконали пісню «Зродились ми з великої родини» і вшанували пам’ять молитвою за Україну. До речі, гімн українських націоналістів виконували  й інші колективи, щоразу глядачі  слухали стоячи  про те, що «доволі нам руїни і незгоди: Не сміє брат на брата йти у бій! Під синьо-жовтим прапором свободи З’єднаємо весь великий нарід свій». Фестиваль «Чорна вишиванка», що в одинадцяте зібрав патріотів на цьому святому місці,  став  ще однією живою згадкою про полеглих борців за волю України.

Людмила ОCТРОВСЬКА