Французькому співаку в Україні подобається все, але найбільше борщ і сало

0
1804

– В Україні знайшов те, чого нема у Франції. Борщ і сало. Я вже питав актора Петра Магу: «Як я прожив 28 років без борщу і сала?». Він відповів: «У тебе було не життя». І це правда. Сала у нас нема, – жартує французький співак Поль Манондіз. Спілкуємося після його концерту у готельно-туристичному комплексі «Орися», що в Оришківцях Гусятинського району. Поль народився в Брюсселі. Володіє кількома мовами. Вивчає українську. У 2014 році одружився з українкою Оленою. У Києві проживає чотири роки. Виступав у зоні АТО. Провів тур українськими містами, виступаючи з Ніною Матвієнко.

– Живу в Україні, бо дружина українка, – розповідає Поль. – Ми рік були в Парижі, потім приїхали до України. Через місяць перебування в Києві вирішив, що житиму тут.

– Яка у вас мотивація, що співаєте українською?

– Українською мовою – це найбільш романтично і поетично. Надзвичайно красива мова.  Дуже мало людей у світі знає, що є українська мова. І я колись думав, що Україна говорить тільки російською. Ні – є українська мова. Мені дуже подобається. Не знаю, як це пояснити, але мій голос звучить по-іншому, коли співаю українською.

– Пісня «Вовчиця» Олега Винника французькою у вашому виконанні теж звучить цікаво.

– Це – експеримент з Олегом Винником. Я спитав його, чи можна заспівати французькою. Олег був тільки за. Думаю, це класно, коли є мікс культур.

– А чого вам бракує в Україні? Може є щось, до чого звикли у Франції.

– В Україні є все. Мені тут дуже подобається. Я все люблю.

– Ніщо вас не дратує?

– Ні.

– А дороги?

– Та ні (сміється).  Коли все перфектно, це не дуже добре. Маю на увазі, для артиста. Я обожнюю українські дороги. Навіть пісню в дорозі написав, бо дуже довго їхали. Звичайно, є інша сторона. Для багатьох людей, які важко працюють, недобре – погані дороги. Але тут є свої причини. Думаю, через те, що у вас мінус 20 градусів взимку і 20-30 градусів влітку. Вважаю, що політики роблять все, що треба. Мені усе в Україні дуже подобається. Навіть дороги.

– Відчуваєте себе щасливим в Україні?

– Я дуже щасливий в Україні. Уклін за все. Україна для мене як рай.

– За Францією не сумуєте? Нема ностальгії?

– Та ні. Два місяці тому я їздив до Парижу. Після восьми годин там – у мене депресія. Знаю, що українцям дуже подобається Париж. Зокрема, французький менталітет, французьке кіно, французький шансон. Але це все уже в минулому. Париж – це красивий музей. Не для життя. Україна – теж красива. Але це не музей. Коли маєш ідею, енергію для роботи, гроші і любов, в Україні все є.

– Ви – оптиміст?

– Ні, не оптиміст. Я реаліст.

– Ваше виконання пісень дуже пристрасне. Ви – пристрасна людина?

– Написати і заспівати пісню – це просто показати свої ідеї. Продемонструвати своє бачення світу – як ти мислиш і бачиш ситуації, людей, політику, роботу, артистів і шоу-бізнес. Мені дуже легко і водночас нелегко працювати з публікою. Коли я виступав у Харкові і виконував патріотичні пісні, люди не реагували так, як реагують на Тернопільщині. У місті, де говорять російською, я співав українською мовою. Але, слава Богу, я француз і можу так робити.

– Ви вдягнуті у вишиванку. Яка її історія?

– Перед туром Ніни Матвієнко записували пісню «Квітка-душа». Ми слухали пісню і пили з Ніною чай. Вона мені каже: «Ти знаєш колискову?». Я не знав, що це таке. Ніна говорить: «Коли у мене буде тур по всій Україні, я дуже  хочу, щоб ти співав колискову». Є одна пісня «Люляй, люляй, мій синочку». Вона драматична – про маму, сина і війну. Маю цей запис. Цю пісню виконували ще 20 бабусь на ваш народний манер. Дуже гарно. Я робив нове аранжування колискової у цій вишиванці.

Я не за поп-музику. Не за примітивні ідеї. Подобається романтичний рок, народні пісні. Думаю, що Україна зараз також не дуже хоче примітивних ідей. Україна – велика країна. Франція – теж велика країна, але Україна більша.

– Чому вам було цікаво поїхати до Бучача Тернопільської області?

– І поїду ще. Дідусь Джо Дассена походив з Бучача.  Тому я відвідав це місто. Люблю контакт з публікою. Мені легко організувати концерт у великому місті. Але не хочу. Дуже люблю малі міста. Це душа, серце країни. Коли виступаю на сцені, віддаю людям енергію і вона повертається після 8-9 пісень. Є контакт з публікою, яка каже, що Франція і Україна – це класно. Багато хто в Україні говорить, що хоче до Європи. Але українська інтелігенція краща. Європу потрібно творити саме зараз у себе. Не потрібно ні в Європу, ні в Росію. Це все я демонструю на сцені.

– Яку українську музику слухаєте?

– Номер один – гурт «Скрябін». Слухаю «Без обмежень», «Антитіла». Слухаю Вакарчука, це мій друг. Також – Ніна Матвієнко, Арсен Мірзоян. Подобається Олег Винник – він нереально багато працює. Деякі тексти написав трошки примітивні, але нічого – музика класна, голос класний. В Україні є дуже багато талантів.

– Про що мрієте?

– Перше. Мрію про мир. Мій друг із АТО не повернувся додому. Друге. Дуже мрію про дочку. Третє. Хочу отримати український паспорт.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА

Стаття розміщена на конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!», ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.