«Ви будете дуже вражені, що відбуватиметься в парламенті після виборів», – Роман Заставний

3
5697

– Мені приємні розумні люди. Подобається спілкуватися з молодими. Вони ще не втрачені. Якщо їм правильно сформувати якісь аргументи і мотивацію, вони ще здатні змінюватися. – розповідає народний депутат з Тернополя Роман Заставний. Він вважає, що сьогодні на одному рівні можуть перебувати і професор, і студент, який освоїв новітні технології.

– Людство в еволюційному розвитку ще не знало такого, де є рівноцінними мало не учень школи і п’ятдесятирічна людина, яка, здається, вже обтяжена величезним досвідом. Світ дуже швидко розвивається. Захист сприйняття старшої людини спрацьовує більше – вона максимально відсікає. Молоді ж, як губка, багато вбирають. Тому фактично усі перебуваємо на одному рівні. І ніхто не знає, в який бік поверне суспільство завтра. За всю історію людства ніколи не було стільки винахідників, як тепер. Розвиток цивілізації дав їм таку можливість. Вважаю, що це дуже класний етап.

Найбільше аналізую поведінку своїх дітей. Вона деколи мені здається дивною, неприродною і так далі. Аналізуючи більше факторів, починаю розуміти, що в значній мірі вони праві. Можливо саме так треба діяти в цій ситуації. Світ взагалі став іншим.

От практичний приклад. Не філософськи, а те, що всіх цікавить. Як можна швидко заробити гроші? На сьогодні, людина у віці 20 років має набагато більше шансів дуже швидко розбагатіти, ніж людина у 40-50 років.

– Чому?

– Тому що суспільство дало їм такі можливості. Надзвичайно швидко розвиваються технології. Збагнути, освоїти, адаптувати технології можуть молоді люди. Взагалі цивілізаційно стало набагато цікавіше жити. Ціна проживання людини в світі дуже здешевлюється. Для того, щоб добре харчуватися, пересуватися, добре жити в хорошому будинку, щоб ці гроші заробити, треба менше докладати зусиль, ніж 50 років тому. Якщо порівнювати із шістдесятими роками минулого століття, то це в два рази менше.

З іншого боку, в людства мало би з’явитися багато вільного часу. Але тут інше. Весь вільний час і навіть той, якого ще не було, вже наперед забитий непотрібними речами – Інстаграм, Фейсбук, віртуальне життя. Навіть не можу уявити, чим це все може закінчитися.

У нас є культ. Ціла сім’я збирала гроші, щоб дитині був свій куточок – купити ідеальну квартиру. А зараз, по-перше, дітям не потрібно, бо вони не хочуть бути обтяжені цим майном. А по-друге, для них це не є проблемою. В сучасному світі вони можуть так швидко адаптуватися, що якщо себе знайти в житті, це дуже скоро вирішується. Років 50-60 тому це було би нереально. Не тільки в Радянському Союзі, а взагалі в світі.

Для прикладу. Візьмемо 1800-1900 роки. Було 100 найбагатших родин. Через 100 років 50 з них збанкрутували. Залишилося тільки 50. Далі 1900-2000 роки – залишився тільки один відсоток зі ста і суспільство змінилося. А тепер маємо такий час, де це все можна вимірювати не століттями, а десятиліттями. Дуже швидко все змінюється.

– Усе тепер залежить від мізків, від креативності?

– Від удачі, від підсвідомого відчуття. Може навіть з релігійної точки можна пояснювати. Предки багато молилися і Бог дав таланти цим молодим людям. Тобто виправдання можна знайти будь-яке. Але я точно знаю, що якщо людина хоче чогось досягти в цьому світі, повірте, вона не буде голодною і точно всього досягне.

Мій добрий друг написав цікавий пост про те, як його друг з Києва відкрив виробництво і дав оголошення, що набирає інженерів, зварювальників. Вони якісь човни роблять і переправляють їх за кордон. Зарплата стартує від тисячі доларів. Їхав він з таксистом, розговорилися. Водій – інженер за спеціальністю. Він каже: «Є хороша робота, мій друг інженерів потребує». Відповідь таксиста: «Всі дістали, всі сволоти, президент так само. А я, щоб я за штуку баксів?  Навіть з дивану не хочу вставати». І от чоловіка просто рве. Каже: «Ну що з цим суспільством робити?». Я теж про це думаю.

Усі звикли кричати, що в нас безробіття. Ви не уявляєте, який у нас дефіцит робочої сили. Всі ті, що нині не працюють, вже ніколи не будуть працювати. Вони, як продуктивне джерело створення доданої вартості, для нашого суспільства втрачені. Усі підприємці стоять в черзі – дайте робочу силу. А ми розказуємо про якесь безробіття. Взагалі, думаю, що фонд зайнятості – це марна витрата грошей. Його треба ліквідувати, тому що в державі нема такої проблеми як зайнятість. Хто хоче щось робити, він точно може десь себе знайти.

Просто людям за 5 чи 6 тисяч гривень вже не хочеться працювати… Їм вигідніше до Польщі поїхати.

– Де ви бачили заробітну плату 5 тисяч гривень? Нема вже таких.

– Чому одні люди бачать можливості в житті, а інші – ні?

– Не хочуть їх бачити. Для того треба багато думати, аналізувати, можливо щось почитати, ризикнути, вкластися, навіть помилитися, заціпити зуби, посміхнутися і зробити вигляд, що нічого не відбулося.

– На вашу думку, яка психологія бідності?

– Це психологія нашого суспільства. У нас звикли до бідності. Люди живуть ніби в двох світах. Мріють про щось нереальне, а щоб добитися чогось конкретного і абсолютно досяжного, не хочуть докладати для цього зусиль. Згадався один випадок про те, як критикують, коли неправильно кладуть тротуар. І ці неправильно кладуть, і ті неправильно, і так далі. Тут одне просте запитання. Скажіть, будь ласка, ви в квартирі ремонт зробили?  У вас що в коридорі? Лінолеум. У якому році отримали квартиру? Умовно, у 1987-му. Як, ви за 30 років ще лінолеум в коридорі не поміняли, а розказуєте всім, що треба робити? Оце і є психологія нашої бідності.

Бідність – це не фізичний стан. Це – психологічне, розумове сприйняття всього у суспільстві. Убогість сприйняття цього суспільства. Багато хто виробив собі ідеальну формулу – я порядний, тому я бідний, а він щось має і  чогось добився, бо він злодій або сволота. Два варіанти. Все. Людей влаштовує ця психологія. І вони не хочуть докласти зусиль для того, щоб попробувати зрозуміти – що я можу зробити або чого я не зробив, щоб щось змінилося. Людям не хочеться, бо тоді треба образити себе, свою нездатність, лінь і так далі. А для чого ображати себе, коли можна образити всіх навколо?

Традиційно наводжу приклад. Виходимо на тернопільський базар, де працюють чоловіки. Мінімум 50 відсотків товару – вироби з Китаю. Тобто там люди здатні. У нас же сядуть собі за столом, візьмуть самогонки, обгидять всіх – президент неправильний, влада не зробила, килимки з-під дверей депутат Верховної Ради їм не витріпав. Можуть отак сидіти цілий день, замість того, щоб подумати – хлопці, а може якийсь станок зробити, а може якийсь прес? Сів з калькулятором – затрати такі-то, по 100 доларів скинемося, будемо тиждень заробляти кожен по 100, потім по 400 і так далі… Нічого такого не буде. Абсолютна нездатність і несприйняття.

Люди сформували собі природний захист, що це просто неможливо. Якщо так думати, то це дійсно  неможливо. Але якщо спробувати щось – нічого неможливого немає. Я в своєму житті вже бозна чим займався. Дуже полярні роботи – закінчив сільське господарство, починав кар’єру бухгалтером, потім в банку головним бухгалтером, кондитерська фабрика, птахофабрика, міська рада. Тобто взагалі інші напрямки. Але якщо хочеш цього, сідаєш, починаєш вникати, аналізувати – хто що зробив, що ти можеш зробити по-іншому і як треба зробити, щоби не повторити когось. Це нікого не цікавить. Ти повинен зробити те, чого в іншого не буде, абсолютно нестандартно. Свою філософію закласти – набагато правильніше. Багато роблять помилку – пробують вкрасти чужі ідеї і звести їх в єдине.

– Романе Йосиповичу, кажете, коли людина хоче чогось досягти, нічого неможливого нема. Ви ж теж з цього суспільства. Але ви думаєте так, а інші – по-іншому. Ви це розвивали, хтось вам це заклав чи це ваша природа? Що вас сформувало, що мислите по-іншому?

– Не можу пояснити. Багато ідей народжується спонтанно. Але щоб щось народилося, треба думати всього-на-всього. Воно так нізвідки не буває. Тобто чим більше думаєш, тим більше народжується ідей. Є ймовірність, що з цих сотні ідей, спрацює, можливо, одна. Але коли народилася лише одна ідея, то дуже мала ймовірність, що вона спрацює.  Є закономірності і тут не виняток. Шукаєш варіанти – може так, а може так. Потім пробуєш протестувати на комусь свою ідею, перевірити реакцію.

Дуже важливо, щоб була впевненість і наполегливість щодо реалізації. Вчора спілкувався з одним чоловіком. Він говорив про свого брата. Каже: «Мудрий, все. Але не може втілити до кінця жодної ідеї. Як тільки з’являється маленька проблемка, його зразу відштовхує і він далі за це береться. Лишилося тільки дотиснути і вже бачиш кінець, а він не може себе заставити». Деколи треба ще спробувати зробити щось, крім того, що придумати.

Ще дуже важливо, щоб у житті був хтось такий, хто підтримує. Кожній  людині потрібна ця підтримка. Це додає натхнення. Коли тобі беззаперечно довіряють, в тебе вірять, тоді не маєш іншого шансу. Щоб не виглядати погано в очах своїх близьких, ти змушений постійно реалізовувати свої ідеї.

– Хто ваша простійна підтримка?

– Моя дружина. Вона і моя коханка, і мій друг.

– Коли людина успішно себе реалізовує, у неї різноманітне оточення. Трапляються щирі люди, але завжди є ризик не помітити підлабузників. Ви це вмієте?

– Дуже добре вмію. Критично це сприймаю. Це природжена здатність. Розуміюся на людях. Якщо біля мене дуже мало тих людей, які мене розчарували, це означає, що я добре приглядаюся. Хоча вгледіти на 100 відсотків неможливо.

– Коли хтось відходить від високої посади, багато людей відсіюється, особливо ті, які насправді виявилися підлабузниками. Вам таке знайоме?  Адже ви були міським головою.

– Було таке. Але були й інші люди, в яких я навіть і сумнівався. Відійшовши від посади, я побачив, що вони самі приходили, пропонували допомогу і так далі. Мені навіть було соромно за те, що я про когось може навіть гірше подумав. Більше це хвилювало, ніж ті, хто виявився підлабузниками. Переживав, що можливо когось недооцінив, не помітив. Мені було за це некомфортно.

Пережив тоді неприємні роки. Це була ціла кампанія проти мене, починаючи з 2009 року. На жаль, з тодішніми виборами вона не закінчилася. Ця кампанія по дискредитації і приниженню тривала майже до середини 2012 року. І мене підтримували тоді ті люди, яким я не приділив більшої уваги, коли мав таку можливість.

– Згадуєте про приниження. Деякі посадовці може і гірше приниження пережили, коли їх в смітники садили, наприклад…

– Я б цього ніколи не пробачив. Такі речі не можна прощати, тому що нікому ніхто не дав право чинити судилище над кимсь. Бог хай судить нас всіх разом. Цього ніколи не можна допускати. А хтось собі дозволив подумати, що вони можуть бути не просто суддями, а навіть більше – виносити вироки і зразу їх виконувати. Причому це абсолютно не найкращі люди і їх моральні цінності, м’яко кажучи, геть бажають кращого – починаючи від поведінки в сім’ї і закінчуючи різними речами. Я ж не перший день в Тернополі.  Багато є інформації про новоспечених активістів, їхній спосіб життя, як вони заробляють гроші. Мені від цього стає трошки сумно.

Якщо після революції Гідності мало би  народитися якесь нове покоління активістів-волонтерів, то, на превеликий жаль, ті, які пристосувалися до цих умов, знівелювали все, що можна було знівелювати. Зараз ці самозванці займають найкрутішу нішу. Вони працюють в ролі циганів – вимагають від всіх. Тобто ми тобі створимо проблеми і так далі… Вони займаються перерозподілом бізнесу.

В нас зараз маніпулюють воїнами АТО. Це не секрет. Повірте, той, хто був на передовій, ніколи не піде на базар «віджимати» кіоски і торгові місця. Бо він крутий. Оцей, що сидів за 3 чи 5 кілометрів, і можливо йому колись дали подивитися в бінокль, саме там і сидів для того, щоб потім бризкати слиною і робити такі речі. Це проблема нашого суспільства. Українці вже не вперше на те саме наражаються. Тобто є хвиля, яка їх виносить. Так, через рік-два-три ми побачимо, що з ними буде. Їх люди проклинатимуть, плюватимуть в їх сторону. Але це буде пізніше. А зараз вони собі дозволяють на всіх плювати.

У нас постійно один і той же сценарій: «На майдані коло церкви революція іде…». Зараз, на жаль, те ж відбулося. Ті, що з найнижчими моральними цінностями, вилазять на самий верх і пробують насадити свою точку зору всім. Вони ж не хочуть це зробити, показавши прикладом свого життя, своїми діями. Ні. Вони пробують набрати в тазики побільше лайна, перепрошую, і налити комусь на голову. Виявляється, що всі вже облиті, а вони ніби чесні, порядні.

Навіть найбільш топові агітатори. Просто читаю і думаю – ну яке ти маєш моральне право когось осуджувати, знаючи, що ти нічим не займаєшся, нічим. Вкрав трошки грантових грошей, трошки створив проблеми будівельникам, трошки дорожникам, знімаєш мзду. Це рекетир, по суті. Кожного місяця береш за те, що іншим не створюєш проблем, і ще крім того вирішив бути народним пророком. Ну це маразм. Скажи тоді, за що квартиру купуєш, машину? Ці люди піднялися за рік-два. І вони претендують на роль моральних авторитетів. Це дуже серйозна слабкість суспільства і щось змінювати буде складно.

Можемо повернутися до цієї теми за рік, коли пройдуть парламентські вибори. Повірте, ви будете дуже вражені, що відбуватиметься в парламенті. Це мої прогнози. На жаль, вони дуже невтішні.

– Чому?

– Я думаю, що до парламенту прийдуть люди з набагато нижчими моральними цінностями, ніж є зараз – жадібні, цинічні і так далі.

– Чим це може закінчитися?

– Нічим добрим. Ми просто будемо втрачати час. Крайність цієї ситуації все ж таки заставить людей задуматися. Коли вже почнуть думати, буде розуміння, що трошки запізно. От після цих виборів вже наступні будуть нормальними. Для того, щоб вибирати, мають бути якісь критерії оцінки. Люди їх не формують. Вони імпульсивно вибирають. Ходив у вишиванці – не ходив. Кричав голосно – не голосно.

– Вам важливо, що про вас розкажуть?

– Мені більше важливо, що про мене подумають мої діти і внуки, ніж всі інші. Всім вгодити – нереально. Вони ніколи не будуть заморочуватися, щоб щось думати і аналізувати. Але я все ж таки хлопець з села і для мене важливо, що люди скажуть. В тому числі, що скажуть в моєму рідному селі.

– Як пізнаєте людей?

– Достатньо кілька перших секунд. Навіть за тими запитаннями, які задає людина. І не треба, щоби вона сама щось відповідала. Є два варіанти запитань – або поясніть мені, що це є, або скільки можете дати? А чого до депутата приходять? На превеликий жаль. Тобто можеш що хочеш робити – будувати, залучати інвестиції в область, але ти не дав 500 гривень, значить, все. Та який він депутат? І понеслось. Це все неважливо. Тобто на загал ми всі дбаємо про Україну, думаємо, як її треба будувати і так далі. А насправді 500 гривень – це набагато ближче, ніж вся Україна.

Складається таке враження, що якби завтра був референдум і запропонували б Донецьку і Луганську область відділити, всі би кричали, що ні в якому разі. Але якщо би дали по 1000 гривень, більшість би були за, навіть на Західній Україні. Ще й знайдуть тому виправдання, що вони неправильні і тому треба їх позбутися. Але за 1000 гривень. Ну в нас всі «політики продажні». Але коли на виборах дають гроші, люди беруть їх. А потім дивуються. Тобто коли ми беремо гречку, ми беремо своє, бо вони нас вже обікрали. Але ми правильні. Рецепту нема, як це подолати. Насправді треба працювати над освіченістю людей.

– Що для вас найважче у ролі депутата?

– Найважче – сидіти в парламенті. Я не можу цього пояснити. Ну настільки гнітюча ситуація в залі, що в мене постійні головні болі. Чи це місце якесь, перепрошую, прокляте чи що? Я навіть ходив до Парубія (голова Верховної Ради – ред.) і просив, щоб не ставив два тижні підряд, коли формуватиме календарний план. Два тижні підряд я просто не витримую. Деякий період навіть не хотів ні з ким про це говорити, щоби хтось не подумав, що в мене щось не так. А коли розговорився з колегами-депутатами, виявляється, що у всіх така ситуація. Просто головні болі. Там така тяжка атмосфера, що не можу передати.

– Тобто ті, хто іронізує, що народні депутати дуже тяжко працюють, правду кажуть?

– Думаю, більшість депутатів те ж саме можуть сказати. Може є депутати, яким абсолютно все байдуже і вони мають якийсь захист.

Неможливо бути фахівцем в кожній сфері. Це нереально. У тебе постійно внутрішні вагання. Є законопроект, є купа поправок. Починаєш думати – чи то за чи проти. Одні кричать, що давайте за. Інші, мовляв, давайте проти. Що я маю робити? Щоби не допустити помилки, постійні вагання. Читаю різні аргументи, що пишуть в інтернеті, що говорять фахівці. У багатьох випадках змушений покладатися на фахівців. А потім виявляється, що тими фахівцями маніпулювали. Розуміючи це, відчуваєш себе після того так, ніби тебе використали. Добре зробили промокампанію, що точно буде рай, якщо ми це приймемо. Голосуєш, а потім виявляється, що не все так ідеально, як здається.

– Романе Йосиповичу, ви коли-небудь відчували нестачу грошей?

– Нормальній людині завжди має не вистачати грошей. Щоб заглядати в завтрашній день, треба ставити собі трошки більшу планку, щоб до неї тягнутися. Коли тягнешся до неї, постійно не вистачає грошей. Це нормально. І безхатьку, і людині середнього достатку, і мільйонеру, і мільярдеру так само постійно не вистачає грошей. У них зовсім інші проекти – в розмірах, в перспективах.

Мене більше цікавить ідея, а гроші – це винятково інструмент для досягнення чогось.

Багато людей зациклюються, щоб увірвати дві гривні. Це неправильна позиція. Моя порада: попробуйте створити щось класне. Якщо створиш щось хороше, то потім ще й заробиш на тому всьому. І буде з чого радіти, буде якесь моральне задоволення, естетичне і так далі.

– Який ваш проект найбільш успішний?

– Моя дружина. Хіба це не проект? Будівництво сім’ї – це дуже відповідально. Просто люди якось легковажно до цього ставляться. Як до якоїсь формальності. Мене це дуже дратує, я цього не розумію. Проект – це діти, яких ми «ліпимо», оберігаємо. Так само багато людей опускають момент виховання.  Це все праця, в першу чергу.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА

Читайте також першу частину інтерв’ю «Роман Заставний вважає, що влада – це не великі можливості, а велика відповідальність»



3 КОМЕНТАРІ

  1. У другому турі за Володимира Зеленського проголосувало більше 13 млн громадян України – це приблизно 73% з тих, хто взяв участь у голосуванні.

    Маючи таку високу народну підтримку, Володимиру Зеленському треба терміново звернутися до народу і анонсувати конкретний план дій, який можна скласти на основі передвиборчої Програми: https://program.ze2019.com

    План першочергових заходів може містити наступні пункти:
    1. Проведення переговорів щодо встановлення миру в Україні, в розширеному форматi (Україна, Росія, Німеччина, Франція, США, Велика Британія).
    2. Перехід до реального народовладдя (референдуми, пряма електронна демократія).
    3. Модернізація системи державного управління, запровадження електронного документообігу.
    4. Відкриті і прозорі конкурси на всі державні посади. Призначення керівників на основi принципiв меритократії: керiвнi посади повинні займати найбільш гідні люди, що володіють високими моральними якостями, освітою і досвідом роботи. Посаду міністра може займати тільки громадянин України, який має вищу освіту у відповідній галузi, посаду Генпрокурора – тільки громадянин з вищою юридичною освітою.
    5. Активізація боротьби з корупцією. Нульова толерантність до корупції, довічна заборона обiймати керівнi посади для засуджених за корупцію.
    6. Негайне зняття недоторканності з депутатів і суддів.
    7. Прийняття закону про імпічмент Президента.
    8. Прийняття закону про відкликання народного депутата.
    9. Прийняття нового закону про вибори до Верховної Ради – на основі відкритих партійних списків.
    10. Перегляд комунальних тарифів, зниження їх до справедливого рівня. Усунення корупційної складової в тарифах. Надання громадянам повністю відкритоії інформаціії про формули розрахунку тарифів, з обґрунтуванням кожної цифри.

    Спираючись на народну підтримку (при необхідності – мирні мітинги на підтримку нового президента), можна домогтися виконання цих положень.

    Можна отримати всі 100% на будь-яких наступних виборах і карт-бланш на реформи, якщо звернутись безпосередньо до народу і сформувати всі органи влади на основі нових принципів, відправити у відставку “політичних пенсіонерів” (за деяким винятком залишити у якості радників). Спочатку, першим кроком – просто зробити відкритий інтернет-форум, прямо на офіційному сайті президента. Далі – разом обговоримо і зробимо все як треба!

    Володимир! Йдіть до народу і будьте справжнім Слугою Народу! Такий шанс буває раз у житті!

    P.S. Народ! Ідея даного тексту в тому, щоб змусити нового президента Володимира Зеленського виконувати передвиборчу програму! Якщо Володимир почує це прохання від кожного з 13 мільйонів своїх виборців – він обов’язково буде змушений прислухатися!

    РЕПОСТ.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.