Чому тернопільській журналістці було і просто, і складно говорити з людиною-легендою

У Тернополі  письменник Володимир Яворівський презентував свій новий роман «У мене вечеряв Ісус». Аби написати цей роман, йому  довелося понад три роки багато досліджувати, щоб усі події та історичні постаті були правдиво відтворені, бо ж наша історія писана-переписана чужинцями. Княгиня Ольга, перебуваючи на чолі держави, перша прийняла християнство,  окреслила кордони держави, яку, саме за правління Ольги, всі почали називати Окраїною – Україною. Всі кроки  героїні – правдивої історичної постаті княгині Ольги свідчать про її мудрість, силу характеру та талант державотворення. За словами автора,  працювати довелося понад три роки, докопався до язичництва, відновлюючи історичну справедливість.

– Ми, як нація, як народ жили  століттями з викривленою історією, – сказав Володимир Яворівський. – Ми стали малоросією, бо  гінці Московії  забрали з наших церков і соборів історичні довідки, щоб в Петербурзі  написати  історію, якої вони не мали. Бо її дикі племена  жили без  культури, історії, без землі. Вважаю, настав час повертати   правдиві дати нашого становлення, як держави. У своїй програмі «20 хвилин з Володимиром Яворівським»  я культивую  відновлення нашої справжньої української історії.

Акцентував увагу письменник і на  законопроекті про забезпечення функціонування української мови як державної, який з кінця лютого розглядають у Верховній Раді. Єдиною державною мовою, за документом, в Україні є українська.

За словами письменника, багатостраждальний мовний закон, який виборює Україна, має дві з половиною тисячі  поправок. Практично проголосувати за нього неможливо.

Поговорили ми і про недавнє рішення Наглядової  ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, яка  проголосувала за  звільнення очільника  організації Зураба Аласанію.

– Він подав апеляцію в суд, але, думаю, що це рішення прийняте раз і назавжди, – сказав Володимир Яворівський. – На  нашому засіданні йшлося про те, що суспільне не зайняло  свого місця в інформаційному просторі, не стало конкурентноздатним між іншими каналами, а ще були грубі порушення  у фінансовій діяльності.

Володимир Олександрович  багатогранний чоловік. Без його постаті однаковою мірою неможливо уявити нинішню українську літературу і вітчизняний політикум. Я не запитую його, коли він усвідомив, що  його літературна діяльність  невід’ємна від політичної. Бо  в долі України, в її поступі до незалежності, саме національна еліта, українські письменники   були в перших лавах державотворців.

– Вам завжди вдавалося поєднувати  літературу і політику. Хто тепер у вас переважив?

– Література твориться в цілковитій тиші, на самоті, а політика радше колегіальна. Тепер я можу  усамітнитися десь на дачі, особливо в зимові місяці, а  в час депутатства я не міг навіть уявити таку розкіш. Розумію, що з цієї причини не написав багатьох книжок, можливо, переважили суєтні речі. Політика не здатна давати якісь зримі результати — на відміну від літератури: там усе, що написав, хоч якось та прислужиться громаді. Одначе в такий трагічний для України час заховатися у письменницькому кабінеті — для мене це було б зрадою. Як-не-як, а 25 років я віддав великій політиці.

З Володимиром Яворівським, письменником, лауреатом Національної премії імені  Т.Шевченка, головою Національної спілки письменників України (2001-2011), народним депутатом останнього Всесоюзного, та  I-ІІ і  ІV-VII скликань Верховної Ради України, а нині – членом Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України говорити і просто, і складно. Це людина-легенда, яка зробила багато в розбудові держави і разом з тим  це простий чоловік,  який  живе людськими проблемами.

– На Українському радіо ви щосуботи ведете авторську програму «20 хвилин з Володимиром Яворівським». У вас є зворотній зв’язок. Що людей найбільше турбує?

– Найбільше людей турбує їхнє злиденне життя.  Це харчування, комунальні платежі, особливо в малих містах, містечках, селах.  А за цим – незадоволення владою, яка виявилася неспроможною відповісти на ті виклики, які з’явилися. Роблю висновок, що   простих людей дістала  глибока і безпросвітна економічна криза, яка не доходить тільки  до верхівки.

– Листи від сільських громад одержуєте? Децентралізація робить селян трішки захищенішими.

– Селяни краще почувають себе, бо мають свою картоплю, буряки, хтось корову, хтось свиню… А все решта набагато гірше. Пенсії маленькі,  роботи немає, село виїжджає, вимирає. Колись в селі був банк нашої духовності, тепер це джерело міліє. Особливо коли об’єднуються бідні сільради з бідними. Дуже часто люди не задоволені реформами самоврядування. Багато скорочують лікарень, а за сорок кілометрів у райцентр, наприклад, із моєї Теклівки ніхто не хоче їхати лікуватися. Треба було  пильніше прораховувати ці зміни, обережніше, без компанійщини. Не можу сказати, що це позитивне явище.

– Селяни  мають  земельні паї, навіть по кілька. Від оренди якийсь прибуток є.

– А уявіть, щоб не проголосували за мораторій на продажу землі! Хто може її скупити зараз? Ахметов би міг викупити Донбас. Інші олігархи – чорноземи центральної України. 100-150 людей могли б стати власниками всієї української землі. А решта? На сьогодні цього робити не можна, поки не налагоджений ринок землі. Кожен сільський землевласник повинен знати ціну за гектар, щоб за безцінь її не пустити. Зараз  селяни здають паї в оренду, а загальна ціна за оренду гектара не визначена на законодавчому рівні. Платять як хочуть, коли хочуть, чим хочуть. А щоб це було зафіксовано, то може люди і не хотіли б продавати, змогли б жити за неї, передали дітям у спадок.

– Ви працювали чи дружили зі всіма Президентами України. За когось агітували, за когось голосували і вірили, що  все буде добре, а потім разом з людьми розчаровувалися. Але тепер достеменно  знаєте, яким має бути керманич держави…

–  Так склалося, що коли розчарування народу у своєму виборі ставало очевидним – я писав гострі відкриті листи президентам Кучмі, Ющенкові, і кандидатові на цю посаду Януковичу. Адже ніхто з них навіть не брався витягувати Україну із пострадянського болота… Постійно пам’ятаю, яку ціну заплатив закривавлений Майдан за п’ятого Президента України. Я йому так і написав у моєму відкритому листі: «Ви залишитесь черговим п’ятим…»  Українського справжнього президента, у нас ще не було. Ми не рахуємо Грушевського. Той, хто може очолити державу, мусить мати системне мислення, мати команду однодумців. Зрештою, принести себе  “у жертву”. Треба  мати велику і сильну волю і прекрасно розуміти, будучи чесним, великих статків  на цій посаді  не досягне, має бути сміливим і  посадити всіх олігархів , які мають такі величезні гроші, що купляють або прем’єрів, або  президентів чи міністрів.  Тільки тоді, коли українці знатимуть, що керманич працює з ранку до ночі, не ховає гроші в закордоння, не має тіньових капіталів,  зможуть позбутися гіркого розчарування владою, яке небезпечне для України. Отже, президентом  має бути людина порядна, вольова, моральна,  непоступлива.

– Чому ж нам дістався  чи не найдовший і  найзаплутаніший шлях  до сильної цивілізованої держави?

– Це глобальне питання. Багато причин. Сьогодні наша країна квола, тому що кільканадцять поколінь поспіль національна еліта у нас не виховувалась. Звідки вона могла взятись? Із тюрем вийшли хлопці. Ще Богу дякувати,  що вони підклали плече під проголошення незалежності, бо вони-таки вплинули і на нас, – тих, хто був по цей бік ґрат. Влада  деморалізована і закорумпована. Звичайно, ми зараз дивимося і рівняємося на Литву, Латвію, навіть Румунію, Польшу… Вони в Євросоюзі, в НАТО. Є одна риса, яка їм дала це зробити – вони  мали свою мову, свою дипломатичну службу, власну економіку, армію. Ми існували в конгломераті, керували нами з Москви і присилали нам керівників московського вишколу. Армія небоєздатна. А дипломатами відправили перших та других секретарів компартії, людей не підготовлених, далеких від українських інтересів. Майже тридцять років ми борсаємося, не можемо піднятися на весь зріст, пора вже братися за розум і людям, і владі.

– Сьогодні дуже складно бути оптимістом і знаходити в будь-якому кошмарі позитив. Але це наша епоха, іншої в нас не буде, життя  триває і воно неповторне.

– Ми пережили набагато гірші  і важчі часи, якщо дивитися на нашу історію,  страшніші, коли знищували нас мільйонами. Якби хто мені сказав у 90-их, що я буду скільки скликань народним депутатом, що я  так активно братиму участь у державотворенні і відновленні  України на карті світу, я б не повірив. Але це вже новітня наша історія . Я  вроджений оптиміст і мене ніхто не переконає в іншому. Україна відбудеться, але відбувається дуже болісно. Тоді, на початках,  я, як і мої побратими, активна громадськість не мали  сумніву, що  роботяща, багата, сильна, співуча Україна відбудеться швидко. Сталося інакше, але мета не злиняла. Посилилася. Все має бути добре. Дуже в це вірю!

Людмила ОСТРОВСЬКА