Психотерапевт пояснила, чому деякі люди дуже важко переживають еміграцію в іншу країну

Для психотерапевта Наталії Гаєвської, яка проживає у Канаді, доволі типова ситуація, з якою до неї звертаються емігранти (іммігранти) та члени їх родин – тема адаптації у чужій країні. На прикладі цього листа психолог розповідає про плюси і мінуси виїзду за кордон, а також поради, як зрозуміти себе у новому житті.

“Доброго дня, пані Наталіє!
Минуло 7 місяців від моменту нашої еміграції до США. Виїхали сім’єю з дітьми 11 та 3 років. Скажу зразу – їхати я нікуди не хотіла, занадто сильно тримала мене Україна. Життя в чудовому місті на західній Україні, більш-менш достатня реалізація, наявність житла та тісний емоційний зв‘язок з родиною чомусь мене не відпускали. Але емігрувати хотів мій чоловік, якого США вабили як “магніт”. Щоб зберегти сім’ю, я пішла на цей крок. Зараз, живучи тут, я з кожним днем усвідомлюю, що одна тільки думка про постійне місце проживання в Штатах мене лякає та заганяє в глухий кут. Мені важко зрозуміти, чи це етап еміграції такий, через який всі проходять, чи можливо в мене надто слабкий характер, щоб йти тільки вперед, не озираючись. Чомусь я всюди бачу одні мінуси, хоч безперечно є і плюси життя в США. Але цей негатив витісняє позитив. Але головна думка, яка не покидає мою свідомість ніколи, це відчуття того, що моє життя зупинилось, десь у когось воно вирує, буяє (в Україні), а в мене стоїть на місці і ця думка мене паралізує. Мені здається, цей біль завжди буде в моїй душі і я ніколи не буду тут по-справжньому щаслива. І ніякі матеріальні блага мене не будуть тішити. А може, це дійсно не «моя країна»… Все ж таки є напевно люди, які повертаються додому на Батьківщину і щасливі…»

– Справа в тому, що переїзд на постійне місце проживання в іншу країну, період адаптації до нових реалій далеко не завжди і далеко не у всіх проходить гладко, –  розповідає Наталія Гаєвська. – Цьому, на мою думку, є кілька основних причин:

1. Крім того, що еміграція – це шанс змінити життя на краще, це ще й сильний стрес, і ВТРАТА. Втрата звичного способу життя, кола спілкування, соціального статусу, і навіть якщо на Батьківщині багато що не задовольняло, проте, все було звичним і зрозумілим. Часто це призводить або до ідеалізації рідної країни, або до її повного знецінення, як однієї з форм психологічного захисту від втрати. Після переїзду людина змушена жити, приймаючи цю втрату і паралельно засвоюючи нові норми і правила, швидко орієнтуючись на новому місці, «вгризаючись» в нове соціальне оточення.
2. Часто саме еміграція провокує стан ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ КРИЗИ: вибрати переваги минулого життя чи все ж таки невідоме майбутнє. Це завжди про переоцінку цінностей і про пошук “свого” – своєї країни, своїх цілей, своїх людей поруч…
   І за великим рахунком, вибір на користь ПМЖ в іншу країну – це спосіб пізнати себе справжнього. Тому часом так складно дається нове життя тим, хто виїхав. Опинитися наодинці із самим собою – випробування не з легких, тим більше відважитись називати речі своїми іменами, визнавати власні помилки та по-новому поглянути на своє оточення, в тому числі і на своє місце в сім’ї та родині.
3. КУЛЬТУРНИЙ ШОК. Саме цим терміном, введеним в середині минулого століття американським антропологом Калерво Обергом, описуються переживання і відчуття людей, з якими їм доводиться мати справу при зміні звичних умов життя на нові. Найбільш характерні ознаки культурного шоку:
   – постійне бажання повернутися додому;
   – відчуття безпорадності та нездатності впоратися часом з найпростішими ситуаціями;
   – відчуття самотності та не інтегрованості (ізольованості) в нову культуру, яке може з часом перерости в заперечення та неприйняття цієї культури;
   – тривога, що переходить в обурення й огиду після усвідомлення культурних відмінностей;
   – агресивність.
   Людина завжди переживає культурний шок, як внутрішній конфлікт двох культур, що суттєво впливає на якість її життя: старої, звідки відбулась еміграція і нової – культури суспільства, куди переїхала людина.

Як наслідок усього вище переліченого, змінюється ставлення людини до самої себе, змінюються її уявлення про себе як про особистість, тобто відбувається ТРАНСФОРМАЦІЯ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ. По-новому доводиться шукати відповіді на такі питання, як:

– Хто Я? Значна частка відповіді на це питання лежить в двох інших: що я роблю? і з ким живу? плюс до якої соціальної спільноти відношу себе?
– Де МОЄ місце в світі? І який особисто я вкладаю в це зміст?
– На що я здатний, і якими є мої обмеження?
– Де “свої” і де “чужі”? І яким критеріям оцінювання я надаю перевагу? Чи мені це дійсно потрібно? Чи МОЇ це бажання, чи я реалізовую чиюсь волю? Якщо так, то заради чого я це роблю? В якому випадку через 5, 10 років я буду шкодувати за прийнятим зараз рішенням?

У випадку автора листа, як я бачу цю ситуацію, еміграція стала поштовхом прояснити перш за все для себе власні глибинні потреби та бажання, і спробувати знайти відповідь на одне з головних питань – чи готова вона і надалі жертвувати собою заради збереження сім’ї…

І саме головне, не буває стовідсотково правильної відповіді, при будь-якому варіанті можлива помилка. Але все вдається, якщо взяти відповідальність за те, що відбувається на себе, визнати це рішення своїм і реалізовувати його.

Щодо “можливо в мене надто слабкий характер, щоб йти тільки вперед, не озираючись” – а для чого йти лише вперед, не озираючись? Щоб що?
Справа в тому, що ми часто хочемо втекти в дію – фанатично йти вперед, досягати цілей, накопичувати чим більше матеріальних благ, бо так ми менше відчуваємо тривогу плюс намагаємось повернути самоповагу, а ще втекти від самих себе та від всіх незручних питань, яких всіма силами уникаємо. Йти мало не напролом, лише вперед, бо так правильно. Для кого правильно? Якщо особисто для вас, то це одна справа і тоді дійсно “гра вартує свічок” Якщо ж, тому що так роблять сильні люди, які ні перед чим не пасують, і мені так хочеться бути однією з них, то це зовсім інша річ. Бігти вперед завжди простіше, ніж зупинитись і зазирнути всередину себе…
Хоча, саме тут ключ до всіх дверей – у відвертості з самим собою, у розумінні власних мотивів та потреб.