«Не знаю, як зберегти кохання – бажано просто не руйнувати», – Ірина Музика

Тернопільська співачка Ірина Музика – дуже мудра і милосердна. Собі не може пробачити нічого, а от близькій людині – пробачить все. У другій частині інтерв’ю сайту Про Те розповіла про найближчих людей, про стосунки з ними, про успіх, поразки і любов.

Мене важко вивести з рівноваги. Але якщо дуже постаратися, і головне знати, чим мене можна дістати… Ну тоді все, ховайся, хто може. Землетрус. Я, взагалі, доволі терпляча людина, але буває фонтан емоцій. Звичайно, так не треба, не можна, неправильно, але що ж вже вдієш, як сталося. З рівноваги мене може вивести відверте хамство, ненормативна лексика, систематичне і нав’язливе дошкуляння. Та, часом, якась “дрібниця”. Відверта безсоромна брехня, що видає себе за святу правду, нахабна поведінка, втручання в мій особистий простір, непрошений і невчасний візит Свідків Єгови, коли хтось приймає за мене рішення… Багато чого. Все і не перерахуєш. Намагаюся керувати собою. Не завжди вдається.

Успіху намагаюся досягати при кожному виступі, інтерв’ю, записі пісні на студії. Ненавиджу стан, коли все ніби і відбулося, але залишається присмак порожнечі, якоїсь недовершеності – оце поразка. Тому успіху і перемоги прагну завжди, бо великий успіх складається, як сніп, з колосочків.

Найкраща жінка – кохана жінка. Жінка, яка любить. Так, до ідеалу варто прагнути.

В кожного свої уявлення та ідеали. Я вважаю, що жінка, як і чоловік, не є самодостатньою. Щастя якраз в гармонії. Ми так створені. Ми дуже різні, але такі потрібні один одному. Тому ідеал жінки для мене – це жінка-помічниця. Як сказано у Вічній книзі – жінку було створено, щоб вона була поряд з чоловіком, і йому допомагала. Ой, я вже чую всю цю феміністичну маячню у відповідь на моє твердження… Нехай, кожен має право на свої ідеали. В мене такі – жінці потрібен чоловік, якого б вона любила, бажала коритися в любові, і в цьому її щастя. Хтось, хто потребує її м’якості, тепла та жіночності, як повітря. Хтось, хто здобуває світ, і всі свої здобутки і перемоги приносить їй одній до ніг. Словом мужній, сильний, відповідальний, рішучий і головне – люблячий чоловік, життям якого вона б жила.

Досконала жінка та, яка знайшла ідеальний баланс в своєму житті. Ми всі різні, і в кожної свої потреби. Хтось прагне професійної реалізації, і не мислить себе без цього, для когось щастя – діти і родина. Вибирати кожному. Для себе я досягла ідеального співвідношення цих компонентів в моєму житті. Мені комфортно.

Навіщо доводити до кризи і стосунках, щоб потім її долати? Що таке крах стосунків? Звідки він береться? Від чого (кого?) залежить? Та ж то лише двоє людей! І той злам, то не стихійне лихо, що раптом не знати звідки береться. Ситуація складається потрохи, щодень, з “дрібниць”. Він собі дозволив пізніше прийти напідпитку, і злегка підбрехати, що мовляв, на роботі затримали… Вона собі дозволила ” підгаркнути” до нього, та ще й в присутності друзів. Якось не помітила, що принизили його, свою скалу, свою стіну, свого Мужа. Зробила з хлопа шмату, витерла об нього ноги, а тоді ну коліжанкам і мамусі на вушко клептати, що де він, той справжній чоловік? От вам і криза готова. Хто її створив? Путін? Як подолати? Признати свої помилки і негідну поведінку самому, а не тикати партнеру в його лайно… Так, це важко, неприємно, боляче. Але іншого виходу я не знаю. Особливо важко це дається чоловікам – визнати свою вину. Слабкі чоловіки на це нездатні. Тут треба справжньої мужності.

Любов до однієї людини на все життя – це свідомий вибір. Нам нав’язують уявлення, що от є одна пара на 1000, що їм ось такий супер приз дістався, і вони собі так кайфують. Насправді, всі пари на це здатні. Просто праці багато треба, терпіння, розуміння, особистісного зростання, готовності до змін, і тоді приходить та благодать.

Чому іноді люди переламують один одного на свій лад? Може їх хтось ламав? І вони вірять в грубу силу, в ґвалт? Ми з чоловіком ніколи не ламали одне одного. Так, були різні погляди, прагнення, уявлення, але щоб ламати?..

Навчилася не витрачати зусиль на марні вмовляння. Поважаю право повестися в тій ситуації зовсім не так, як би я радила чоловікові. Спочатку наполягала. Нічого доброго не виходило. Чоловік має залишатися чоловіком. А жінка, прийнявши його рішення, приймає його вибір, його силу, його погляд на життя. Таку жінку і чекає чоловік все життя – свою, яка його зрозуміє і підтримає.

Був час, коли від порад мого чоловіка мені було нестерпно боляче, і я йому казала, що вмираю. Він мені спокійно відповів: «Це ти народжується».  Минув час, і я ще й як оцінила свого чоловіка, і все, що він для мене зробив. На те він і чоловік. Мені бракнуло б мужності, я б спасувала. А він мужньо йшов до кінця, вів мене за собою, і дяка Богу, не звертав уваги на моє ниття, ой та ай. Жорстокість? Ні, мужність!

Нова сім’я – це нова держава, і треба поважати її суверенітет, особливо батькам. Дітей слід відпускати, давати їм самостійність, і не нав’язувати свої правила, своє бачення для їхнього життя. Батьки втручаються в сімейне життя, бо не готові відпустити дітей. Надто довго жили життям своїх дітей, і бояться втратити сенс власного життя, пустки. Тому, чим самодостатніші батьки, тим легше відпускають дітей. А з іншого боку-інфантильність молодих людей, що ментально не готові до побудови сім’ї та зрілих відповідальних стосунків. Тому самі допускають на свою сімейну територію людей, навіть найрідніших, яким там не місце.

Діти – це живі люди. Це не засіб вирішити ті чи інші проблеми – зміцнити сім’ю, втримати чоловіка та інша маячня. Це нечесно по відношенню до чистої душі, що має прийти в цей світ – звалювати одразу на неї якісь свої проблеми в стосунках. Хіба з такого має починатися життя? Як можна прикріпити на таке свою дитину? Єдиний мотив народити дитину – втілити свою любов, побачити її во плоті.

Чоловік, який любить жінку, ніколи не залишить її самотню відбувати безсонні ночі після пологів. В мене був майже 3-річний період неспання, який ми ділили навпіл. Я старалися дати відпочити чоловікові після роботи, а він намагався, щоб я відпочила вдень, поки він гуляє із сином на вулиці. Подружжя – це насамперед друзі, і, звичайно, набагато більше, ніж друзі. Хіба друзі поступають по-іншому?

Нашому шлюбу вже 21 рік. Сперечаємось часом, коли складаємо програму виступу, про манеру співу при записі нової пісні… Я б сказала, що суперечки винятково на творчому полі бою. Якось всі інші родинні, побутові, фінансові справи легко доводимо до порозуміння. То якась особлива благодать. Ми свідомі цього і вдячні за це.

Я не знаю, як зберегти кохання. Бажано його просто не руйнувати. Свідомо розуміти, який це великий і неоціненний дар, і дуже берегти його, плекати, доглядати – воно і розквітатиме щоразу новими барвами.

Переживала поразки. Я б сказала, їх було надто багато, і вони були вбивчі. Чесно, я досі дивуюся, де в мене бралися сили щоразу підніматися, і йти далі. Напевно, щось мене вело вперед знову і знову після кожної невдачі. Я так часто казала собі що це все, кінець, треба це залишити, бо все одно нічого не виходить, що мені самій дивно, що продовжую робити те, що роблю. Заради чого? Напевно, це і є моя місія. Інакшого пояснення не знаходжу.

Звичайно, критику на свою адресу сприймаю болісно. Навіть коли розумію, що людина бажає мені розвитку, а не просто ранить словами, навіть коли вдячна людині за відвертість, все одно це болісно. А куди ж подітися під власного его?

Музиканти кажуть – облажатися. От коли я налажаю по вуха, тоді довго зализую рани. Мої невдачі –  завжди трагедія для мене. Важко переживають це. В тяжку хвилину мене підтримує молитва, мій чоловік, мій син, мої сестри, мама, друзі, колеги, мій спів.

Було багато вчинків, якими я не пишаюся, але це все – досвід. Жоден з цих вчинків не хочу повторювати і озвучувати.

Кожна проблемна ситуація в житті – це своєрідна безвихідь на даний момент. Вихід завжди є, просто ми не завжди його бачимо.

Люблю організовувати якісь події, зводити докупи талановитих людей, і тішитися класним результатом командної роботи. Люблю стан захоплення і натхнення, люблю цікавих людей, люблю тишу, спокій і перші сутінки.

Люблю читати, бути на самоті. Люблю плавати в річці, ходити по землі босими ногами, люблю працювати в мами на городі, люблю співати, пекти пироги з яблуками, вишивати сорочки для близьких мені людей (чомусь всі вони чоловічі). Люблю, коли літо переходить в осінь, і цвітуть чорнобривці, айстри і майори, пахне мелісою і стиглими яблуками. Люблю рибалити з чоловіком, люблю подорожувати, люблю жити і сміятися, люблю любити…

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА