У Тернополі молитимуться за повернення пиріжкового кіоску

0
316

Молебень за повернення пиріжкового кіоску біля Українського Дому «Перемога» організував тернополянин  Святослав Журовський. Спочатку охочих підтримати акцію запрошували до Кафедрального собору. Потім – на Театральний майдан. Молитимуться годину – з девятої до десятої ранку. Святослав Журовський, який представився фейсбучером, розповів про всі деталі.

– Святославе, розумію, що жартуєте, але все ж, чому організували про такий «молебень»? Що наштовхнуло на це?

– В кожному жарті є трохи жарту. Фейсбук кишить негативними емоціями, фейковими новинами та людьми, політичним брудом, зрадою, маніпуляціями та іншими негативом. Захотілось трошки струсити цю обстановку, щоб люди на хвилинку зупинились, оглянулись навколо себе (навіть в онлайні), спробували щось переосмислити. Врешті, посміхнулись. Я боюсь людей, в яких атрофоване почуття гумору.

– Чому молебень?

– В нас досить віруючий регіон, це нам ментально близько. Хоча і протестів у вигляді молебнів мабуть ще не було. Класичні протести з перекриттям доріг вже певне всім проїлись. Хоча, якщо з молебнем вийде гарно, можна буде “організувати” і перекриття дороги, але якоїсь геть далекої і без транспорту, щоб людям не псувати-марнувати і без того нелегке життя.

– Чому саме Катедра? А як православні захочуть прийти?

– Коли створювали подію, було вказане місце Катедра, але за деякий час я поміняв на Театральний майдан. Я не думаю, що приналежність до релігійної конфесії може бути вищим, ніж бажання вирішити хорошу справу. Сумно, що українці діляться, продовжують ділитись і їх продовжують ділити люди з злими помислами.

– Люди зголошуються?

– Я не мав часу особливо за цим стежити, але отримав добрий десяток телефонних дзвінків, приватних повідомлень, при зустрічі мене питались, навіть з машини мій хороший знайомий на вулиці мене запитав, чи я піду на «молебень».

– А хтось зі священиків? Може якась реакція цікава буде?

– Всі знайомі священними мовчать. Тема релігії і віри у нас якась надто серйозна і жарти над нею сприймають дуже критично, хоча ті самі люди дуже радісно сприймають відео з танцюючими монахами чи священиками-жартівниками, але краще для наших вірян, щоб вони були десь далеко, бо у нас з цим все серйозно.

– І ви справді підете у зазначений час молитися? А після?
– Кілька моїх друзів точно прийде і я разом з ними. Чи будемо ми молитись за християнськими канонами, сумніваюсь. Але ми поспілкуємося про цю «проблему», згадаємо минулі добрі часи. Хороший привід, щоб побачити один одного, пожартувати один з одного.

А після – життя продовжується.

– Хтось може закинути, що не варто плутати праведне з грішним. І молитися за пиріжки не духовно…

– Я вже згадував тих понурих вірян, які не терплять жартів над собою. Але ж вони ходять в свята з їжею до церкви, святять її, моляться над нею. Не бачу особливої різниці між нашою подією і релігійними традиціями. Традиція, це те, до чого люди звикають. А колись теж глузували з цього.

– Як часто ви там купували пиріжки? Які саме були улюбленими?

– Так, купую і собі і дітям, як проходимо повз. Навіть дружині, коли вона чемна. Улюблені – з капустою, горохом, сиром, вишнями. Вони не лише втамовують фізіологічний голод, а і підіймають спогади на поверхню. Спогади для мене дуже важливі. Це те, чим можна себе зробити миттєво щасливим. І часто цьому допомагає якийсь фетиш, в даному випадку пиріжок. Слава пиріжку!



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ