«Грошовиті люди скуповують це народне надбання і тримають в колекціях», – романтика і реалії фестивалю «Борщівська вишиванка»

У Борщові  відбулися два розкішні Всеукраїнські фестивалі: фольклорний «Борщівська вишиванка» і смаковий – «Борщ’їв». А оскільки у святкових заходах взяли участь  гості з Польщі і Литви, то статус Міжнародного на підході. Це не просто фестивалі, це яскраве дійство, ба, навіть, явище в культурно-мистецькому  житті. Коли я приїжджаю в Борщів на ці заходи, тут, здається, буяє літо. І хоч цього разу  небо хмурило брови, але сонце  теплило землю, підсушувало вологі хмари і, як у нас кажуть, годило і господарям фестивалю, і гостям. А ще літньо бавить око веселкова палітра  одягу людей, які ходять вулицями міста. Особлива атмосфера у цьому велелюдді. Можна десятки разів проходити рядами з  вишиваними платтями, сорочками, рушниками, стояти скільки хочеш і вивчати узори, орнаменти, техніки вшиття.

Люди, причетні до майстерності, пісні, мистецтва – особливі, вони добрі, усміхнені, радо спілкуються. З великим задоволенням стають до світлин, не відмовляють  посидіти з ними і поговорити будь про що. Тут є багато всього: від копченої риби і медівки, борщу з пампушками і сала з галушками, до подарункових кошиків із засушеними трояндами, найостаннішої моди суконь і найстаріших вишиванок бавовною, романтичних побажань на святкові дні і давньої скрині, в якій зберігають сторічної давності листи…

Два дні з з насиченою програмою тягнуть на солідну книжку. Бо  кожен рядочок афіші – об’ємна  історія в розвитку. Тут якось особливо відчуваєш гордість за  високий дух українства,  неповторні зразки культурного надбання, за красиву душу наших пращурів і за те, що ми таки гідні нащадки. Про все не напишу, але дуже хочу, щоб ви відчули аромат і дух цього  єдиного у світі свята, де головною дійовою особою є Борщівська вишиванка.

Борщівська вишиванка є символом відродження нашої країни, символом перемоги добра над злом. Адже багато поколінь українців проливали кров за свою землю, віддавали життя за те, щоб ми сьогодні мали незалежну Українську державу. Колись її вишивали, як оберіг, і тепер вона, вишита з молитвою, оберігає наших захисників від російського агресора. Зворушливо звучить пісня  «Мамина сорочка» у виконанні Марії Храпчинської, слова до якої написав Олександр Бугай, а музику доня співачки – Оля. Сорочка із сонячним вишиттям і від куль воржих вберегла, і від полону яничарів, повернула сина додому. Так співається в пісні.

А на майданчику бачимо  фотобанери учасників бойових дій, які повернулися в родини. Тут відбувається презентація фото-проекту «Чорна сорочка з узором ріллі і кров’ю освячена доля її».  Під цим гаслом  і відбувався цьогорічний фестиваль. Зворушлива зустріч  з учасниками фото-проекту. Начальник відділу культури, туризму і релігій Борщівської районної державної адміністрації Уляна Пасічник вручає  подарунки  учасникам фотопроекту – родинам  Наталі і Анатолія Дорожів, Ольги і Олега Славінських, Галини і Ярослава Гульоватих, Галини і Анатоля  Грищуків, Яни і Михайла Гули, Світлани і Олега Гнатюків.

– Цей проект зроблений для того, щоб ми всі пам’ятали завдяки кому ми  сьогодні в гарних борщівських сорочках, їмо смачний борщ, співаємо українських пісень, живемо в мирній Україні, – сказала Уляна Пасічник.

СОРОЧКА КОРІННЯ НАШОГО РОДУ

Вражає етнографічна виставка “Борщівська народна сорочка” з фондів Борщівського обласного краєзнавчого музею. Директор Михайло Сохацький переживає за збереження саме у Борщові борщівської  сорочки. За його словами, є тенденція, що грошовиті люди скуповують це  народне надбання і тримають в колекціях, тоді як державний музей не може цього собі дозволити, щоб поповнити фонди. Але те, що тут є, а в експозиції понад сотня  неповторних вишиванок, з великою любов’ю показують  і директор, і  головний зберігач  фондів музею Леся Грабик.

Тут експонують вишиванки з різних куточків  регіону. За візерунками  можна вивчати географію, бо кожне село мало свою техніку. Якщо в Україні вишивальниці використовують сто технік, то  в Борщівському районі є п’ятдесят. Аж не віриться, що  можеш очима доторкнутися  майже до двохсотлітньої вишиванки, яка прикрашена елементом  безконечника, символом  засіяного поля. Це своєрідна   ріка життя. Сорочку вишивали, як оберіг. Етнографічну колекцію Борщівського обласного краєзнавчого музею наукові працівники збирають вже більше 35 років.

– Ця сорочка із села Вовківці, 20-тих років ХХ століття. Виріб вишитий повністю шовком, що говорить про статус жінки, яка носила його. Значить, жінка була досить багата. На нашій виставці це єдина така робота, – каже головний зберігач фондів Борщівського обласного краєзнавчого музею Леся Грабик. – Найбільше тут представлені вироби, які показують борщівську давню сорочку. Менше – буденні і недільні вишиванки. Мало фінансів є, щоб музей міг купувати сорочки. Це все благодійні дарунки жителів нашого району, які хочуть зберегти пам’ять про своїх бабусь, дідусів. Тому передають вишиття нам в музей, щоб зберегти для майбутніх поколінь.

Унікальність борщівської сорочки в тому, що  вишивали її  чорними нитками з вовни,  бавною. Згідно з легендою, домінуючий чорний колір  пов’язаний із трагічними подіями XV-XVII ст., коли на Борщівський край постійно нападали турки і татари. Після одного з таких набігів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки заприсяглися протягом кількох поколінь носити жалобу за загиблими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками.

– Борщівська  сорочка – це не тільки поєднання  оригінальних  технік  вишиття: верхоплут, лічильна гладь, колодки, кафасор, змережування, а це – відбиток  світосприйняття і особливого бачення краси та стилю, – сказала  екскурсовод. – У світі немає їй подібного, її пізнають завдяки рельєфним, густо зашитим візерункам. Ця сорочка – візитівка не лише Тернопільщини, а й України.

Саме на базі музейних колекцій впорядкували  книжку «Борщівська народна сорочка» лауреати Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Левка і Богдана Лепких  Людмила та Олексій  Покусінські. Автори брали участь у  презентації розділів про техніку шиття сорочки.

Тут на виставці можна очі загубити. Чоловічі сорочки з рослинним орнаментом, жіночі з солярними знаками, геометричними узорами, такими , як на керамічній посуді  з Трипільської культури. Як розповів Михайло Сохацький,  небагато є сорочок, вишитих до першої Світової війни. Адже  хоронили людей у вишиванках, а прийшло молоде покоління, яке могло в склепах купити одяг і вишиванка стала не модною, дідівським вбранням.

– І нині, як ніколи, важливо не тільки популяризувати вишивку, а й акцентувати на її локальних традиціях, відродити техніки вишиття, зберегти автентичність українського національного костюма.

У фестивальні дні на тутешньому майдані Свободи  панує  вишивана карта України. Кожна область  з любов»ю  вписана в неї  іншим кольором. В рамках акції єднання “Україно моя вишивана»  це полотно продовж року  подорожувало  всіма куточками України, вишивали його всі бажаючі українці і за рубежем. Ініціювала цю справу народна майстриня голова  громадської організації «Гільдія  народних умільців «Перлина» Тетяна Дяківнич. На  цьому фестивалі   вишивану карту зареєстрували в Національну Книгу рекордів України, як полотно, що  набрало найбільший кілометраж  при своєму створенні. Довжина, яку  карті  вдалося подолати між вишивальницями, склала 16 983 км.

– Починаючи мистецький проект, ми закладали ідею  згуртування не тільки  всієї України, а й світових українців, – сказала  пані Дяківнич. – Тепер наша карта символізує єдність української держави та міць українських традицій. Борщівська організаторка рекорду України подякувала всім, хто з відкритим серцем долучився до проекту і душею вишивав  на полотні стіжок за стіжком.  У цьому піднесені, хвилюванні, подумалося, чи не  саме з таких, на перший погляд, простих речей і черпаємо  натхнення, силу, бажання  боротися і працювати  на благо  єдиної , неподільної  і мирної  України.

Відвідали  фестиваль  керівники області. Голова ОДА Степан Барна, вітаючи зі святом, наголосив, що українська вишиванка – код нації, оберіг, а життєлюбство нашого народу повсякчас давало нам можливість відроджуватися. Пан Барна  згадав цей день в історії, коли чотири роки тому 25 тисяч  хлопців і дівчат стали на захист  нашої держави. Голова обласної ради Віктор Овчарук   дякував борщів’янам, що бережуть традиції, примножують, популяризують. Виступаючий наголосив, що саме Борщівська вишивка стала візитівкою нашого краю  і України. Очільники області  вручили нагороди і відзнаки. Серед нагороджених  учасники бойових дій  Андрій Дем’янишин, Василь Миколин, Ольга Шестакова. Медалі «За службу Україні» одержали працівники Борщівського районного комісаріату: Алевтина Затолокіна, Любомир Гуменюк, Олег Мурза. Посвідчення про почесне звання «Мати-героїня» одержали   Ярослава Гнатюк із села Збручанське і  Ольга Кирилів  із Мельнице-Подільської.

Гостинно приймав гостей і  фестиваль «Борщ’їв».  Рядами стояли господині з варивом, напоями і наїдками, хвалячи свої села і неповторні червоні і зелені борщі. Я зупинилася біля двох величезних столітрових  казанів. Там господарювали  Ігор Громик, який уже дев’ять років поспіль розпалює  дрова під  казанами і пильнує вогонь.

А викладачки  Борщівського професійного ліцею Марія Думич і Ольга Тодорук  чарували над борщем. Ділюся їхнім секретом. Без м’яса, то не борщ. Ребра і побільше. Та в таких ємностях і свиню можна  перевести на борщ (прим. автора). А все решта, крім картоплі, пасерується.  Отож, морква, буряк, цибуля – ароматні і апетитні. А ще кухарі  переконані, що  однаковим борщ навіть одна господиня варити не зможу, бо це індивідувльна справа, яка залежить не тільки  від інгредієнтів, а й від настрою. Пощастило  майбутнім кухарям  і офіціантам, яких навчають у ліцеї ці  професіонали.

А ще мене завжди дивувала на цьому фестивалі виїзна піч, на якій печуть хліб. Такі ароматні, червонолиці буханці.  Це  витвір  Озерянської об’єднаної територіальної громади. Пані Ольга Данилюк за три ночі дома спекла 40 хлібин і тут на велелюдді – шість, які похватав народ з-попід рук.  Хліб всьому голова!

А тепер ще заглянемо в скриню… Бабусину. Борщівську.  Уже другий рік в рамках феститвалю  разом з місцевим товариством «Просвіта» письменник, заслужений журналіст України Петро Довгошия  зреалізовує проект «Борщівська скриня». Цьогоріч виймали звідти листи сторічної давності, які писав хлопець із села Козаччина  до своєї дружини.

– Ми хотіли, щоб не тільки пісня і  смачні страви   запам’ятовувалися людям з цих фестивалів, а й винесли інформацію про традиції, історію, просвітництво, – сказав Петро Довгошия. Учасники проекту знайшли старі світлини будинку,  де сучасна церква. Там свого часу  були Іван Франко, Петлюра, Петрушевич. А ще юні дівчата в українських строях розповідали про свої старовинні  родини Дроздовських і Ковбелів. Пан Довгошия пише книжку про Борщів і віднаходить дуже багато історичного ексклюзивного матеріалу. Просвітяни району також представляли вишиту Галиною Шимків  карту України. Особливість її в тому, що виокремлюють регіони  орнаментами , характерними для тієї області. Старовинні обрядові пісні співав ансамбль «Відлуння».

Але про співочий і співучий фестиваль треба сказати окремо.  Фольклорно-мистецьке дійство «Чорна борщівська сорочка – роду мого оберіг» за участю обрядово-фольклорних, хорових, хореографічних, інструментальних колективів, вокальних ансамблів, солістів-вокалістів району та області, гостей  відбувалося на трьох локаціях. Запам’ятався  виступ народного аматорського хору будинку культури с. Настасів Тернопільського району. На сцені  гаряче приймали   гурт «Чумацький шлях» із Хмельницька,  квартет «Акорд»,  ансамбль танцю «Надзбручанка» з Тернополя,  народний аматорський  гурт «Збираж»  зі Збаража. Завітали до Борщева на фестиваль  ансамблі із Копичинців, Заліщиків,  зі Львова, Жовкви. З бардівськими піснями була «дівчина з гітарою», як називають її воїни, волонтерка  Христина  Панасюк. Наповнили свято  українською піснею гурти «Козацька берегиня» з Хмельницька , із Закарпаття  «Марина і компанія» та Черкаський  державний  заслужений  академічний народний хор. Бачити артистів у красивих українських строях, слухати пісні – це німе захоплення і щастя.

Вражала колоритом  виставка  вишиванок сіл району, об’єднаних територіальних громад “Вишиванка, мов пісня, з далеких століть”, декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва майстрів Тернопільщини .Тут можна було милуватися    неординарністю представлень своїх населених пунктів, розмаїттям  виробів, як вишиваних, так і керамічних, гончарних, дарунків поля, садів. А ще було  крило фестивалю, де можна було і милуватися, і купляти красу. Якщо ви навіть нічого не планували купити, то подивитися, прицінитися  і вивчити тенденції  галузі на такому заході –  діло святе.

Сім’я Кушнірчуків з Коломиї займається  вишиттям давно. Розробляють програми для машинної вишивки,   підбирають кольорову гаму, роблять  викройки, шиють. Користуються попитом асиметричні  узори, парні – чоловічі і жіночі. Для мене це було відкриття. Але  серед публіки вже є багато сімей у таких одностильових  сорочках. Люблять народні умільці з Коломиї приїжджати у Борщів, не пропустили ще жодного фестивалю.

Вікторія і Василь Місюри  придумують самі моделі  вишиванок. Стильно, просто, зі смаком.  Пані Вікторія щодо моди, сказала, що завжди модні  класичні білі вишиванки.  Але  другий сезон уже користуються сукні  у стилі «Бохо» – з великим рукавом  ліхтариком. Роблять їх у Харкові, Рівному. Я умудрилася навіть приміряти. А от хотіла  глянути на коломийські   вироби, а їх у Сорочинцях розкупили, бо там також велелюдний фестиваль був.  Ексклюзив із столиці писанки розібрали у Полтаві, тут тільки порадієш. Вся розмаїта вишиванка України  зібралася в павільйоні  Олега Мамренка з Космача. Беруть вишиття на джинсовому полотні, на конопляному,  льняному. Але писк сезону – вишивані сукні з шифоновими спідницями.   Стильне багате вишиття верхньої частини і розкішна  подвійна нижня .

А Орест Марінов з Городенки Івано-Франківської області привіз розкішні букети із засушених квітів. Сказав, що мама  фітодизайнер Наталя Гаврилюк, знає не лише технологію сушіння, а й  володіє неабиякою технікою складання букетів, оберегів, картин та ляльок.  А ще умільці придумали для позитивного посилу своїм покупцям дати можливість  вибрати серед безлічі  романтичних передбачень своє, єдине. Мені випало тепло в колі друзів. Скажу вам, що збулося. Ми дуже гарно з журналістським десантом добралися до Тернополя, обговорюючи  фестивальні принади і знахідки, зберігаючи в серці   яскраве, гучне,  щедре та багате на чудові враження і приємні зустрічі  дійство, що зветься «Борщівською вишиванкою».

Людмила ОСТРОВСЬКА