Уродженець Тернопільщини у Лондоні створив унікальний напрямок танцю

0
2477

Уродженець Тернопільщини Іван Смеречинський у Лондоні створив унікальний напрямок в танці. Звів усе до того, що всі охочі можуть навчитися імпровізувати в парі під будь-яку музику. Чоловік уже 15-й рік живе у Лондоні. За кордоном відкрив для себе багато пізнавальних речей, без чого, як каже, не було б теперішнього розуміння світу. На основі цього тепер розвиває свою нову ідею. Про що саме йдеться, поки не розголошує. Проте каже, що це пов’язано з нашими емоційними і психічними проявами, що допомагає нам краще розуміти себе, інших людей.

Іван Смеречинський родом з Чортківського району. Багато років жив у Тернополі. Працював в музичному училищі, потім у санаторії, де організовував культурний відпочинок для дітей. Має педагогічну освіту – музика і початкові класи.

– Через танець можна викликати в собі такі стани, на які ми не звертаємо уваги в повсякденному житті, бо весь час в справах, постійно біжимо, – розповідає Іван Смеречинський. – «Dance with confidence/Танцюй з впевненістю» – назва групи, в якій є певний смисл. Спочатку це було безоплатно, щоб усі мали можливість зрозуміти і прийняти цей стиль. В більшості танцюють українці, також є учасники групи з інших країн. Також маємо приватні уроки з постановки весільного танцю.

– Ностальгія чи внутрішнє бунтарство десь присутнє у кожного емігранта. То чи можна спрямувати в творче (мирне) русло? Ви це проектуєте у танець?                                                                                 

 – То, напевно, як дощ і сонце. В житті постійно бувають якісь перепади, але наша реакція або включає на них, або заставляє якимось чином бути на плаву і рухатися далі. Може, ностальгія це як виправдання замість того, щоб виконувати свої завдання в житті. Тоді як внутрішнє бунтарство заставляє зрухати себе з місця, знайти собі якесь призначення.

Танець є якраз творчим процесом, який виводить нашу концентрацію з певного застою і спрямовує на конкретні проявлення. Можливо, пояснення цього виглядає простим, але ми проходимо всі наші зміни, трансформації через різні види занять, діяльності. При цьому розвиваються всі, просто треба відчути, що з нами відбувається. І якщо ми вивчаємо себе окремо, потім вже з партнером, то у нас відбуваються зміни в житті взагалі, не тільки в танцях. Бо коли ми контактуємо, проявляємо себе в цьому процесі, ми бачимо свої недолік. Залишається виправити і проявити вже по новому. Це і є мирне русло, наша внутрішня творчість.

– Скільки років вже протанцювали?

–  Спочатку були пошуки – стилі, які могли зацікавити, місця, де можна було піти, контакти. Напевно, так воно в житті працює – хочеш щось отримати, то шукай, пробуй, починай з простішого. Заодно отримав новий досвід, бо танці це різні культури, філософії. І вже 10 років з того часу, як по-новому відкрив для себе танці.

– Це мистецтво чи більше терапія у танці?

–  Можливо, в більшості всі, хто займається танцями, сприймають це як мистецтво і також як момент задоволення. Але з часом я зрозумів, що це досить дієва терапія. Все залежить від того, як це подається: танці тільки як процес навчання чи як якісь розвиваючі внутрішні стани. Хоча вважаю, що у будь-якому випадку зміни відбуваються у всіх. А в танці вже концентруєшся на собі і починаєш відчувати якісь свої внутрішні потреби, бажання, де вже хочеться, щоб звернули увагу, помітили. І вже в процесі занять стає помітно, як у всіх змінюється ставлення до партнера, де вже більше взаємодії, поваги, кожен розуміє свої обов’язки.

– Чим для вас є любов?

– Любов вчить розуміти себе у житті. Ми часто ідеалізуємо любов, коли хочемо знайти її пояснення. Вона і є ідеал, сила, яка творить дива, але до цього ще треба дорости. Ці чудеса в тому, що любов показує наші недоліки, які заважають нам частіше бути щасливими.

Для себе зрозумів, що причинами цього є якісь наші внутрішні незадоволення, претензії, образи, які ми часто проявляємо через наші емоції, стани по відношенню до когось і не завжди в позитивних формах. Щоби легше вийти з цього, просто треба розвивати свої внутрішні якості. Через це ми вчимося сприймати любов, створювати самому і проявляти, давати іншим. Така любов, де є відповідальність, повага до навколишнього, вже перекривають прив’язаність, бо прив’язаність зобов’язує, обмежує.

–   А коли ви вперше почали танцювати? Час, коли ви зрозуміли, що це і є ваша стезя і ви вже не звернете з неї?

– Перші спроби в танці були в старшому шкільному віці. То було трохи смішно, бо чомусь майже всі хлопці встидалися не те що танцювати, а навіть запросити дівчину на танець. Потім набрався трохи досвіду і на певному рівні вже міг себе показати. А якщо брати до уваги танці вже як навчальний процес, то це вже було тут, у Лондоні, де вибір в цьому необмежений.

Розпочинав з ballroom стилів, далі аргентинське танго, латиноамериканські танці і вже потім modern jive, стиль, який дозволяє імпровізувати в парі під нашу, українську музику.

Думаю, то надовго, бо танці – це емоції, задоволення і також процес, який допомагає нам дізнаватися про себе щось нове. І ще ми вчимося партнерству. Бо в житті, в бізнесі і в танці головне – партнер.

– Близькі були в захваті від цього чи, навпаки, заперечували?

– Спочатку були розпитування, жарти різні, бо для них все це було нове і незнайоме. Далі це вже перейшло в певну підтримку, особливо коли почав навчати інших людей, бо це вже інший рівень, якась відповідальність.                                                                                                                                                                                                – Чому саме танці? 

– Весь цей час танці були для мене як певне захоплення і спілкування з іншими. Далі я почав формувати свою нову ідею, яка складається з різних напрямків і пов’язана з нашими емоційними, психічними проявами. На якомусь етапі я зрозумів, що тут є вже певна основа та напрацювання і так вийшло, що це певний початок справи. Водночас це допомагає мені краще розуміти і розвивати інші напрямки. У цій справі є частина тієї мрії, котру не зміг колись реалізувати.

– Що останнє на вас справило сильне враження? Який танець? Так, щоб аж не спати.

– Це був  виступ 5-разових чемпіонів світу з латинських танців на святкуванні річниці створення сальса – групи, де я якраз знайомився з сальсою. Там було все – справжні латинські  запальні ритми, кольори і, як у них кажуть, мільйон рухів та емоцій. Такі враження – то надовго і це був стимул покращувати свої навики в танці.

– З яким танцем ви себе асоціюєте? А своїх близьких і друзів?

– Кожного з нас можна якось охарактеризувати за нашими проявами, емоціями. І якщо це накласти на танець, то, можливо, для мене підійде modern jive як стиль/танець. Можна дозволити собі рухатися рівно, розслаблено. Спокійний, розмірений характер у своїх проявах і також є гра, багато імпровізації, де хочеться щось творити, діяти.

Якщо порівнювати моїх близьких чи друзів, то тут доречний такий вислів: «Скажи мені який твій улюблений танець і я скажу хто ти». Хтось є романтиком в своїх проявах, то його можна порівняти з румбою, наприклад. Когось підкреслює віденський вальс – присутні риси легкості, елегантності. Є друзі, кого можна  охарактеризувати як дещо строгий, поміркований у всьому – тут вже танго напрошується. Такі ми різні, як і світ музики, танців.

 – Над чим ніколи не жартуєте?

– Над чужими помилками. Бо в кожного своє призначення в житті, свій рівень завдань. І свої можливості – хтось в чомусь сильніший, вправніший, а хтось слабший. Але щоб до чогось прийти, то треба діяти і, що дуже важливо, кожен повинен робити сам за себе. Допомагати іншим це добре, але робити за когось – це вже якраз не допомога, тому що це може бути якийсь важливий урок для тієї людини.

Якщо хтось вважає, що це не допомога, коли людині говорять – зроби сам, то це не є правильно, бо його силу за нього ніхто не виростить і є ті прояви, за які відповідає тільки він. У кожного є своя істина та правда і за цим не можна оцінювати людину, а за особистими якостями і вчинками.

Коли ми піджартовуємо над кимсь за його промахи, то в кінцевому рахунку ми насміхаємось і над собою. У певні моменти ми також часто робили якісь помилки. Вважаю, що якщо б між людьми було більше взаємодії, розуміння, то не було б виживання за рахунок один одного.

– Кому і за що ви вдячні?

– Вміти виражати вдячність – то, напевно, більше стан, а не тимчасове діяння. Життя вчить, що безцінний досвід – це вміння сприймати наші обставини як реальні життєві уроки, які показують хто ми є і що вартуємо. Тому вдячний за випробування, які рухають вперед і дають можливості змінювати своє життя на краще.

Кожен з нас відповідальний за свою реальність через свої погляди, через своє терпіння, почуття до навколишнього і до всього, що з нами відбувається.

– Чи є щось таке про що ви мріяли тривалий час, але так і не зробили цього?  Чи картаєте себе за це?

– Життя показує, що у кожного з нас є такі моменти – всі мріють, хочуть щось створити, проявити себе, але часто життєві обставини, ті ж самі наші помилки, страхи проявити себе можуть впливати на наші плани, на хід наших подій. Думаю, не вартує занадто себе картати в таких випадках, бо ми вчимося, як кажуть, методами тику, спроб. І не буває все і відразу.

Кожна мрія має свою етапність, якісь взаємозв’язки, які відкривають нам нові варіанти її досягнення. Коли розумієш це, тоді ніколи не пізно реалізувати свій намір і навіть в кращому його варіанті.

– Що вам не дає спокою останнім часом?       

– Події в Україні. Хочеться, щоб був мир і спокій, щоб люди мали можливість реалізовувати свої плани і відчували впевненість у своєму майбутньому.

– Чи прив’язуєтеся до речей? Чим для вас є гроші?

– Знову ж таки, саме слово «прив’язаність» говорить нам про все. Треба вчитися позбавлятися від старих речей, звичок тощо. Вони мають право бути в нашому житті, якщо ми погоджуємось на їхнє існування.  Не треба берегти те, що не має для нас смислу. Коли ми свідомо відпускаємо і завершуємо в дії, то тоді з’являються зовсім нові внутрішні стани і ставлення до життя.

Гроші це як елемент обставин. Тобто, через наші обставини в бізнесі, в роботі, в контактах ми наче проходимо знання, що таке гроші, створюємо свої способи, як їх отримати. Тоді ці гроші відповідно розкривають нас, показують, хто ми є, чи ми залежні від матеріального. Тому популярне «не в грошах щастя» у кожного має свій зміст. Так виглядає, що призначення грошей в тому, щоб здійснювати проявлення, розподіл та обмін наших талантів, здібностей, створюючи їм відповідну цінність.

– Чи думаєте про економічні зміни в країні та світі? А про екологічні?

– Я не зв’язаний напряму з цими двома напрямками у своїй діяльності, але стараюся на певному рівні стежити, щось нове дізнаватися, бо через наше особисте ставлення, усвідомлення цих процесів можна змінювати світ на краще.

Економіка та екологія тісно пов’язані між собою і часто спостерігаємо невтішні результати впливу першої на другу. І тут якраз головна причина цього – людський фактор. Тому певні знання, розуміння цих двох важливих питань і одночасно усвідомлене регулювання наших потреб – це буде найкраще, що ми можемо зробити кожен від себе.

– Чи якось впорядковуєте своє життя, враховуючи його вплив на навколишній світ?

–  Ми сюди прийшли отримати певний досвід, живемо тут, то повинні відповідати цьому світу, вчитися дотримуватись певних законів життя. Можна сказати, що в цілому смисл життя – це зуміти знайти своє призначення в чомусь, розкрити свої таланти і проявити їх. І якщо ми розвиваємо свій внутрішній світ, свідомо керуємо ним, тоді доповнюємо навколишній світ.

Краще співпрацювати зі світом, самому створювати усвідомлення своїх ситуацій, уроків і керувати ними, інакше він тоді вчить нас виживати. Світ постійно змінюється, він з цього складається, а нам достатньо кожному займатися собою. Це також зміни.                                                                                                                                                  – Як ставитеся до соцмереж?

– Позитивно, бачу в цьому багато користі. Ми можемо перебувати в будь-якій точці світу і одночасно спілкуватися, ділитися інформацією, вести свій бізес.

Інше питання, чим ми там користуємось, про що і як говоримо – чи це якісь пізнавальні моменти чи ні про що. Бо якщо зависати там, у віртуальності, а в цей час треба вирішувати якісь життєві завдання, обов’язки певні, то тут вже буде той шкідливий вплив, про який так багато розмов.

 – Що можете сказати хоч пару слів про файне місто Тернопіль. Можна і недобрих. Хоч що можна сказати поганого про файне?

– Міст є багато, а файне одне. Бачив цей напис минулого літа, коли приїздив до Тернополя. Скажу, що це слово успішно доповнює назву міста і має конкретне рекламне і комерційне значення, відразу стає зрозуміло, про що йде мова. Для мене це місто молодості, багато років прожив там, навчався в педінституті, працював.

Побачив багато змін в кращу сторону, місто оновлюється, прикрашається. Подобається розмірений ритм життя, а Тернопільський став – своєрідна візитка файного. Є свої улюблені місця, з якими пов’язані приємні спогади і де обов’язково хочеться знову побувати.

Любов ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ