Тернополянка розповіла, що у житті є дуже багато щастя, але ми його не помічаємо

Людина така, яке її уявлення про щастя. Ліна Костенко.

«Щастя – це властивість характеру.  У одних в характері його весь час чекати,  в інших безперервно шукати, у третіх – всюди знаходити»,  – кажуть мудрі люди.

Хіба вам ніколи не казали: «Та ти така щаслива! А в мене…»,- і перелік невиліковних хвороб, ненадолужених зустрічей, безповоротних  втрат, глибинні  втома і  любов без взаємності… Сумна година. Перечекати її -життя не вистачить. Мене такі люди лякають. Я навіть не допитуюся, чи знають вони, що ніхто не стає щасливим випадково.

Щастя ніхто не подарує. Речі можуть дарувати. Я вважаю,  що це  не миттєвість, про яку всі кажуть, навіть зустрічали чи й пережили її, бо ж недовговічна,  це певна життєва позиція, над якою спочатку потрібно працювати, а потім вона починає працювати на тебе. Це, якщо можна так сказати,  здатність  до відновлення. Після кожної травми організм прагне  почати з чистого аркуша, жити вже без того, що йому шкодить. Це свого роду зброя проти неминучих падінь.

Японська приказка говорить: «Впади сім разів, встань вісім». Напевне, є багато ознак щастя. Я можу говорити лише про ті, які сама пережила, формуючи ту життєву позицію, якій  , як часто мені кажуть, заздрять білою заздрістю. Про щастя материнства і статусу бабці, я не говоритиму, бо це треба відчувати, цим треба насолоджуватися, розуміючи, що це найвищий пілотаж нашого життя, його сенс і зміст, і з ним, з цим щастям, нічого не зрівняється.  Але є ще і звичайне життя, на «першому поверсі», у нашій зоні комфорту. От там дуже важливо його  поселити  і відчувати. Скажете, два щастя не буває! Воно таке багатолике, розмаїте, безмежне!

Коли хтось  виходить з дому в начищених капцях, це ознака щасливої людини. А яка щаслива та людина, якій почистили капці і вона в них взувається! У мене це було лише кілька разів у житті і я , не прочитавши ще про те, що це ознака щастя, була супер щасливою! Отож, почистити комусь і зробити людину щасливою…Це щастя комусь. Мова ж іде  про нас, коханих.

Серед ознак  щастя – любов до фотографування! Любить себе  людина, впевнена у собі, на переймається, що з цього приводу хтось думає…  Отже, вміє долати життєві труднощі, стає вище над проблемами,  не дозволяє  негативно налаштованим  впливати на своє самопочуття. Робіть світлини, почувайте себе красивими, сильними, неймовірно симпатичними! Це з розряду побажань: “Танцюйте так, ніби ніхто не бачить, співайте так, ніби ніхто не чує…” Отож, знимкуйтеся так, як вам хочеться і фотоапарат чи камера вас любитимуть! А ви  зупините  щасливу  мить, від  якої, повернувшись  при перегляді, щоразу теплітиме  в куточку сердечка.

Якось стою в пункті переливання крові, настрій – євро-бляха, нема кому заплатити, а крові треба… Поруч жовто-прозорий чоловічок бідкається, що сам здав би  кров, так сказали, що  не братимуть, бо бояться…Поспівчувала. А коли починаються нарікання  на все і на всіх, аж до якості доріг і нічогоробства, я  вирівнюю спину, бо думаю, що це я вже маю доходячний вигляд, і кажу переконливо про розкішну трасу на Львів, де ще розмітки не зробили, про величезний і дуже красиво впорядкований сквер  на Володимира Великого, про  бруківковий парк.

Слів «багато чого роблять, і ви це бачите» достатньо, щоб зі мною переставали говорити. Так, багато  не такого, як би нам хотілося, але і порівняти  є з чим. А коли зациклюватися до самозабуття на негативі, його що, поменшає?  Ми мусимо з цим жити, бо дуже короткочасні гості на цій планеті. Отак і невдоволення, яким переповнений чоловік,  стікає , як з гуски вода. Ми ж знаємо, що  гідна людина – не та, в якої немає недоліків, а та, в якої є чесноти і плюси. Кажуть, песиміст бачить у цих знаках лише хрести, а оптиміст каже, що ще скільки всього попереду…То за чим шкодувати, коли в халепі  аж до вух?

Це досвід, «жодна перемога так не вчить, як поразка», каже Ліна Василівна. Отож,  досвід накопичуємо. Якимось чином і навколо світлішає. І питання вирішується. З»являється  впевнений у собі співбесідник, який уже нарікає на самих людей, що створюють собі проблеми. Говорить про друзів, які гуртом стали проти біди, дає оцінку платним донорам. Говорить про фейсбучні обговорення. Пригадує випадки  вирішення проблем у колі однодумців. Сміється…

Не питаю, що робить його щасливим. Він сам каже, що відсутність нещастя, це подарунок Божий і  треба дякувати і людям, які йдуть назустріч, і Богові, бо нічого випадкового не буває.  Все якось одержало  своє забарвлення, закрутилося, заясніло… Ти впевнюєшся в думці, що колись було добре, потім – дуже добре, а це й «чудово» виглянуло…  Все, що нам  потрібно в  хитливих ситуаціях, –  це ще одна людина, поряд з якою можна збоку подивитися на  те, що гризе, подумати і навіть посміятися, як би не було складно.

У мене є коліжанка, якій я можу о 23-ій  зателефонувати і попросити глянути, який красивий місяць. А вона якось відповіла, що стоїть і дивиться, збиралася мені дзвонити. Ми з нею можемо спостерігати небо, контури хмар фотографувати. Улюбленим стало орієнтуватися  на сторони світу.

Це так збадьорливо  впливає  на післястресове відновлення. Що маєте лікувати герпес, підніміть в небо очі: північ і південь визначаємо  відносно полюсів, а схід і захід відносно обертання землі навколо своєї осі. Руки вліво-вправо, відчуваєте, як крутиться Земля! Це неповторність, маленький елемент щастя…Усміхнулися? Зробіть це, згадуючи мудрість про те,що ми сміємося не тому, що ми щасливі; ми щасливі тому, що сміємося.

Усмішки та сміх – невід’ємна риса щасливих людей. Молода і красива колега, з якою я була у відрядженні, запитала, чому я усміхаюся, коли зустрічаюся з нею очима. Я відповіла, мовляв, ідентифікую у велелюдді.  Вона ще не знає, що позитивна,  відкрита, стильна і дуже симпатична, а ще ціную  її  як грамотну журналістку.

Вловила  за собою, що люди, з якими спілкуюся, впливають на мене і на моє  сприйняття навколишнього світу. Чим більше часу  з позитивно налаштованими і оптимістичними людьми, тим більше світлих фарб і в моєму житті. Не розумію тих, кому кажеш, щось добре про одяг чи думку, вчинок, брикаються і озвучують свої недоліки.

Не будьте такими  зацикленими на порівнянні з іншими, взагалі цього не робіть. Психологи також це кажуть. Не картайте  себе за неточності і недосконалість,  пишайтеся  собою і своїми досягненнями, тіштеся увагою і  говоріть про перспективи. Іноді деякі речі йдуть не так, як планується, і це нормально. Неможливо все тримати під контролем. Це мені сказала людина, після зустрічі з якою, я почала її очима дивитися на те, що мене турбувало.

Я знаю, що випадковостей не буває. Але вкмітувала, що  самодостатні, впевнені в собі люди,  зміцнюють і тебе, яким би  сильним і щасливим ти собі не здавався. Все має бути так, як має бути. Це я знала давно, але, коли це почула в озвучці  людини, яку поважаю, ще раз впевнилася,   все має бути добре. Бо навіть іншої розв’язки не допускаю, скільки б не довелося чекати.

Життя все вирішує, а не чекання.  Ми своєю присутністю змінюємо світ, своїми діями, думками, прагненнями. Усвідомлення цього також робить щасливим. Не обов’язково  коня на скаку зупинити, чи вгамувати ураган… Обняти когось у скруті, щоб той хтось, зрозумів, що він не самотній, сказати комплімент чи добре слово знайомим, допомогти подрузі, зустрітися з кимось, за ким дуже скучив…

А ще, як на мене, щасливою  людину робить цікавість і прагнення дізнатися нове про світ і людей, про свої можливості. Бо  є так багато всього, чого ми не знаємо і не встигнемо  навіть подумки доторкнутися, але  сам процес  пізнання  піднімає брови, робить очі круглими(бо трикутними не вміє!) і народжує завзяття… Інтерес до нових тем, людей, проблем, наук дає енергію, позитивно впливає на мислення і робить дні  короткими і феєричними. Як подяка за це – відчуття крил,  польоту.

Якось читала обговорення у ФБ про сни, в яких літають. Сни снами, а можна це відчути реально, осідлавши свою мрію, завдавши планку, наповнивши  дні   розмаїттям бажань. Як приклад, неймовірно  тішуся, коли трапляються носії англійської мови, (я вже казала, що почала з нуля  кілька років тому), а ти з переляку губишся так, що  елементарне вилітає з голови, але яка ж насолода, коли тебе  випраляють і   поблажливо усміхаються, доносячи інформацію   виокремленими словами. Знають, що суцільна фраза для мене, як одне слово  звукового шуму. Тоді і ти  пригадує усе, що знаєш, і ліпиш фрази… Коряво, не дуже грамотно, але кайф зашкалює, не просто крила ростуть, а крила щастя.

Я про те, що нічого не вартує в матеріальному еквіваленті, про прості задоволення, які ми можемо собі подарувати і при цьому почуватися щасливими. У Ліни Василівни є рядки про голуба, який прилетів і плакав на балконі… І ця неповторна мить подарувала роздуми і відчуття причетності до всього світу, щасливу миттєвість… А подвійну веселку бачили? А просто веселку не після грози, а над аерофонтаном на набережній Тернопільського ставу?  А гладили кошенят, які тикаються своїми рожевими носиками в руку і шукають до чого б присмоктатися, бо чують тепло вашої долоньки  і думають про маму-кішку?

А сніговика  статечного, серйозного і похмурого  обнімали, відчуваючи, як він починає усміхатися і танути?  Можна ще морозивом поласувати, посидіти під яблунею, що  посилає свої плоди  на землю, а вони гупають і  з реготом розкочуються, можна дуба обняти, вінок сплести…

Мабуть з цього і починається та життєва позиція, що зветься щастям, з дрібничок і вдячності  за все, що нас оточує, що в нас є. І я не одинока у цьому твердженні, бо згадала чиїсь рядки: «Що треба для щастя? Мабуть , зовсім трішки: лиш бачити сонце, радіти зорі. Лиш кожного ранку піднятися з ліжка, і мирного неба над нами вгорі». Будьмо щасливими, вміймо бути щасливими. Це так важливо у цій розхристаній епосі, в якій нам випало щастя жити!

Людмила ОСТРОВСЬКА