Ще сьогодні тернополяни можуть побачити космос зблизька

Акрил, пластик, цвяхи, злипла від фарб марля, дзеркала… І неймовірна палітра кольорів… Улюблені? Та різні… Їх обирають настрій і задум. Переважно чорні, червоні, додає зелені і більше світла. Такими підручними матеріалами і відтінками  створює молода художниця Ольга Баландюх видимий і символічний простір навколо себе. А коли ділиться ним з глядачем, то і сама дивується, що це має такий неймовірний вплив. Всесвіт, галактики, природа планети Земля і погляд на неї з космосу…Ні більше, ні менше… Так би я сказала про виставку абстракцій і не тільки,  які експонуються в галереї “Бункермуз”, що у Тернополі.

– У мене були виставки: «Львів очима молоді 2016», «Арт Акт 2016» у  Чернівцях, арт-фестивалі «New Wave Exhibition» 2017 у  Львові, ІІ всеукраїнській  абстрактного живопису у Києві у 2017 році, – хвилюється мисткиня перед  тернопільською публікою, яка прийшла на відкриття  виставки «Простір». – Цією добіркою робіт (13 картин)  я хочу  проспівати оду природі і космосу, в які я закохана. Це мої враження, спостереження, моє бачення розмаїття кольорових барв Всесвіту. Ця краса і є нашим щастям, яке кожен по-своєму бачить.

Я  глянула на  невеликого формату полотна, але побачила, як вони виходять з берегів. Ніби хаотичні мазки, але проглядається яскрава сюжетна вибудова. Космос не порожній, не розріджене повітря, що межує з атмосферою Землі, це – гази, пил, електромагнітні випромінювання, космічне сміття і промені, наша галактика Андромеди, сузір’я… Тут не лише свято барв, а перед усім, як на мене, щедрість почуттів, якесь космічне задзеркалля… Треба поспілкуватися з художницею і звірити відчуття з її задумами, подумала я, і пішла робити світлини.

Ольга Баландюх  належить до тих талановитих людей, які в усьому талановиті. Вона співає не тільки пензлем і фарбами… Її полотна випромінюють мелодію. Ольга закінчила музичну школу по класу скрипки та Дрогобицький державний музичний коледж ім. В. Барвінського  факультети скрипки та вокалу. Народилася в Дрогобичі, зараз живе  у Львові, навчається у Львівській Національній  академії мистецтв  на кафедрі дизайну середовища. Пише вірші та музику, вокалістка рок-гурту SkyStealer.  Любов до малювання привив батько-художник. Шукала себе в мистецтві давно, пробувала різні жанри.  А полотна почала створювати  на другому курсі Академії мистецтв. Треба було створити фактури маленького.  А чому б не космос на А-5?  Намалювала вимріяне…А  на виставку уже представила триптих «Галактики»…

– Наша тут є? – запитую.

– І наша, і не наша, їх так багато…Простір не голубий там. А з червонястими відливами… Космос надзвичайно  цікавий і  таємничий, бездонний, всеохоплюючий. Фантазувати можна, уявляти, мріяти… Невивчене і незбагненне  приваблює і проситься на полотно, – відповідає художниця, вдивляючись у триптих.

А я бачу на ньому  світло-яскраві близькі зорі, які сяючи , згорають, як час, відходять, як думки. Виокремлюється  туманна вуаль на  пурпуровому, ніби зупинена мить  світла, застигла мить у польоті світлових років… Давно згаслі – зелені, голубі, які трималися колись Молочного шляху, а тепер розсипалися  маковим зерням у просторі сіро-рожевої з блакитним відтінком маси. Тут можна закохатися в «Очі Всесвіту». Їх художниця поз’єднувала штрихами-нитками, ніби замаскувала його глибинність почуттів, щоб, ми бува, не всмокталися в  безмежну порожнечу буденності. «Сонцем» Ольги Баландюх не обпечешся. Воно помаранчеве, різке світло приховало під плямами, так  сонячні бурі  виснажують світило, воно помережене кратерами і чорними повісьмами…

Болить Сонцю? Швидкість польоту його гальмується? Чому сумне?  В хаосі яскравого помирає щось, забирає душі, затягує в коловорот днів-ночей? Життя минає, не час. Час зупинився  «Під покровом ночі». З такою назвою представлений на виставці диптих. … Оригінальні картини  з дзеркальними шматками. Тяжкі чорні хмари, без кольору і відстані, хмари , як втілення ночі, нависли простирадлами…Лише де-не-де пробивається світло через дзеркальні отвори…

– Це символічний перехід в інші світи? Очі хмар?

– Можете трактувати так, як вам думка підказує, – каже  художниця. – Є безліч варіантів. Один із них – вдивляєшся в картину: накрила ніч Землю, Сонце спить,  зорі ховаються  в хаосі Галактик, а ти бачиш свої очі чи себе десь там у дзеркалі… В круговороті днів важко визначити, де ти перебуваєш, в якому часі існуєш, чим дихаєш і як мислиш. Іноді забуваєш, як звучить мелодія твого серця, адже так багато охочих, які нестримно бажають перекласти тебе на свій лад. І тоді ти губишся в собі.  Ти намагаєшся знайти відповідь, осягнути себе і знову стати вільним. Ти подорожуєш спогадами свого життя, зазираєш у невідомі вікна, шукаючи правильну відповідь.

Все зрозуміло пояснено. Тепер я не буду перепитувати  про трактування художницею  картин   «Галактика квітів», «Геометрія плям».  Абстракція лукава – вона може заграти своїми барвами  по-іншому для кожного глядача.

– Саме абстракція дає мені можливість  виразити в кольорах своє бачення світу, мої переживання та міражі, щирість, емоційність, трепет за його цілісність,  відчуття  його вічності, мудрості, глибини… Тут нестримний  політ фантазій, втілення найпотаємніших думок. Крізь призму абстракцій  я дозволяю тим, хто бачить мої картини, відчути якусь частину свого життя, ілюзій та спогадів, пошукати разом зі мною  відповіді на вічні питання…

І це молодій художниці вдається. Коли  дивишся на картини: « Заграва», «Морські хвилі», «Літній спокій гір», «Весняна гроза», «Велич лісу» –  залюблюєшся в  красу, якої можеш і не помітити у повсякденні. У тебе ніби  з’являється право на мить заглянути в очі  води, порозмовляти з  горами, деревами, землею і небом,  піднятися  в простір і  відчути себе невід’ємною частиною природи.

– Ми  чомусь сподіваємося на  глобальні  відкриття, в очікуваннях ставимо високу планку,  але часто штрихи, деталі змінюють життя нашого внутрішнього всесвіту. Я хочу, щоб люди звертали увагу на скромну квітку, краплинку роси, що виграє у променях сонця,  дерево, що схилилося над  прірвою. Жива природа – це диво, яке нас наснажує, дарує щастя і гармонію, – каже художниця Ольга Баландюх. – Малюю з іншого боку на пластику.   Коли  дивишся на лицьовий бік, воно вже по-іншому сприймається, я сама тоді іншими очима дивлюся. Ще раз заглиблююся в те, яким чином відчула палітру події, явища… Мої роботи і для мене більше питання, ніж відповіді.

– Чи багато часу йде на створення картини?

– Коли є задумка і хочеться  її матеріалізувати, то довше сохнуть, ніж пишуться…

Мисткиня працює з акриловими фарбами.

– Що найголовніше з цим матеріалом?

– Не переборщити з водою, – сміється Ольга.

Молода художниця  захопилася живописом не так давно, у 2016 році. І в неї є ще багато таємниць, у яких вона хоче себе спробувати,  кілька варіантів стилів уже в роботі. Але хто ж ділиться сокровенним на зорі творчого шляху? От виставку планує зробити і в рідному Дрогобичі, і у Львові місце підбирають, а там столиця покличе…

Хочеться побажати  закоханій в Космос художниці , щоб вона ніколи  не втрачала хисту  творити  неймовірні полотна, які дарують романтичні роздуми про першооснови створення Всесвіту (направду – безліч  варіантів), несуть життєствердні мелодії  настрою, сповненого надії і віри в щось прекрасне. Саме з таким настроєм я пішла з її виставки. А ще я хочу, щоб та тонка лінія горизонту, що  ділить простір на Землю і Небо,  яку я помітила в її абстракціях, стала потоком сонячного світла,  яке єднатиме її ідеї  з особистими емоціями  аж поки  не відбуватиметься  диво появи пульсуючого у просторі образу. Він невловимий, але Ольга Баландюх вміє його відчувати.

Людмила ОСТРОВСЬКА