“Анекдоти про тещу цілу ніч можу розказувати”, – Олександр Суходольський

0
895

— Знаю сто анекдотів тільки про тещу. Цілу ніч можу розказувати. Бувало, розповідав 2–3 години підряд. Про тестя хіба один або два чув. А про свекруху майже немає анекдотів, — говорить — 48-річний Олександр Суходольський із села Білобожниця Чортківського району на Тернопільщині. – пише «Газета по-українськи».

Зустрічаємося з Олександром неподалік будинку культури сусіднього села Ридодуби. Чоловік приїхав знімати по будинках показники газу. 15 років працює слюсарем у Тернопільгазі, перевіряє газопроводи.

— Знаю анекдоти про газ, — продовжує Суходольський. — Чоловік із жінкою перший раз хочуть залишити дитину 8–10 років вдома. Самі мають йти на забаву. Кажуть: “Так, сину, ти нікому двері не відкривай. Всяке може бути”. Вийшли вони. Батько захотів перевірити. Вернувся й постукав у двері. Малий питає: “То хто?” — “То газовики”, — відповідає батько. — “Вступіться до холери, ми патиками палимо”.

Талант до гумору передається в нас у родині — баба по батьку, дід по лінії матері. Анекдоти легко запам’ятовую з дитинства. Знаю їх більше тисячі. З часом забуваються. Маю талмуди з ними вдома. Позаписував у основному заголовки.

У нас щороку відбуваються конкурси. Завжди беру участь у номінації “Розмовний жанр”. Займаю постійно перше, друге чи третє місце.

Люди кажуть, щоб їхав на програму “Розсміши коміка”. Жартую, що мені шкода їхніх грошей. Якби передача була десь в Західній Україні, там би краще розуміли галицький діалект. Вони cміються з того, що баба когута під спідницю запхала. У нас тонший гумор. От нагадав собі. Дві подружки зустрілися. Одна каже: “Дивися, тобі вже 40 років. А ти ще незаміжня. Що, не беруть?”. — “Пробують, хвалять, але не беруть”. Більше анекдотів вульгарних. Люди мають великий інтерес до стосунків між чоловіком і жінкою.

Поки фотографую, Олександр пригладжує коротке волосся.

— Що ви його фотографуєте? Він у об’єктив не вміщається, — гукає чоловік, який проїжджає повз на велосипеді. Суходольський сміється й показує кулак.

— За багато років роботи по наших селах уже знаю, з ким можна жартувати, а з ким — ні, — продовжує Олександр. — Недавно сказав щось смішне одній жінці, а вона: “Зі мною жартувати не можна”.

70 відсотків людей гумор розуміють. Ті, хто не розуміє — всі в собі, закриті. Спілкуюся з ними тільки у справі. Такий час настав. Кожен у своє, кожен хоче вижити. Є друзі. Зустрічаємося, спілкуємося. Але щоб такі кревні, як у дитинстві, — порозбігалися всі.

Робили зустріч із однокласниками. 30 років випуску. Зустрілися, посміялися, попили горілки, побавилися, потанцювали й розійшлися. На другий день допили, доїли — і по всьому. Найближчі — родина, діти. Часом буває сумно. Тоді заспокоюю себе думкою, що все проходить.

Олександр Суходольський одружений із 41-річною Галиною. Вона торгує в магазині.

Мають сина-студента Володимира, 21 рік, і 7-річну дочку Юлію.

“Зелену карту” на Америку виграв, чекаю чорний “Мерседес”

На роботі в Тернопільгазі Олександр Суходольський розігрує колег.

— Якось через це один старший і довірливий колега з Ромашівки два тижні їхав до Америки, — каже чоловік. — Номеру його домашнього телефону ми не знали. Знайшли в телефонній книзі за прізвищем. Але потрапили до сусіднього села Косів. Старша жіночка підняла трубку і пояснила, що помилилися номером. Потім питає: “А що таке?”. Кажемо: “Він виграв “зелену карту” на Америку”. Жіночка зацікавилася: “То якось йому перекажу. А може, ще мою дочку запишете?”

Годину шукали його телефон. Дзвонимо: “Ігоре Степановичу, ви подавали документи на “зелену карту”?” Відповів, що ні. А ми: “Знаєте, це перед­новорічна акція фірми “Промінвест” із Києва. За ідентифікаційним кодом ви виграли. Якщо хочете їхати, то завтра о 12:00 у Чорткові на автостанції вас чекатиме чорний “Мерседес”. Щоб мали із собою ідентифікаційні коди й паспорти — ваш і дружини. Але повинні їхати без жінки”.

На другий день попросили одного чоловіка, щоб зателефонував йому: “Що там, Ігоре Степановичу, пишете показники?”. — “Та нє, Бодю, тільки тобі скажу. Я “зелену карту” на Америку виграв. Чекаю в Чорткові на автобусній. Має чорний “Мерседес” до мене приїхати, папери забрати”. О 17:00 знову Богдан телефонує. А Ігор Степанович: “Та не було їх”. Потім все село гуділо, що він їде до Америки. Через якийсь час ми ще раз його розіграли. Він вдруге повірив і їздив до Чорткова чекати чорний “Мерседес”.

Автор: Наталія ЛАЗУКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ