Через жінку з Америки тернополянину довелося звертатися до лікаря

Їхав днями з дачі. Дача не так вже й далеко від Тернополя, але пішки таки не підеш. Бо яке там підеш, після тієї роботи стояти не в силі, не те що кілька кілометрів пройтися. Хто біля землі цими днями працює, знає про що я мову веду.

Чекаю на автобус. Сісти нема де, а так хочеться. Спина болить, ноги трусяться. І тут бачу, шмат бетону. Сідати чи не сідати – ось у чому запитання? З одного боку він холодний, з іншого – сама виконуюча обов’язки міністра охорони здоров’я Уляна Супрун казала, що можна. І я сів. Сідниці мерзнуть, а я сиджу. Довго сидів, поки автобус приїхав.

А за якийсь день захотілося мені раптом у туалет. І я пішов. Тут вже вибачте за інтимні подробиці, але жодного задоволення не отримав. Навіть більше, дискомфорт певний у певних органах.

Довелося до лікаря звертатися. Аналізи там всілякі, огляд. І питає мене чоловік у білому халаті, як же це я так не вберігся. А я йому усе, як є – на холодному бетоні сидів.

А він мені:

– І хто ж це вам сказав, що таке робити варто?

А я йому все пояснив. Лікар потилицю почухав і якось так пошепки, що я ледь почув:

– Може десь у Детройті і добре сидіти на холодному, а у Тернополі я б таки не радив.

І більше нічого. Напевно у них, як і у військових, не прийнято критикувати тих, у кого зірочок більше.

Ліки виписав. Я в аптеку. А там ціни і без мене знаєте які. А ще ота, через яку я прихворів, казала, що гроші ходять за пацієнтом. Я кілька разів оглянувся, але гроші так і не підійшли. Довелося свої витрачати.

До чого я оце все веду? Що інколи таки не варто слухати все, що нам розповідають. Навіть якщо розповідає людина при високій посаді. І навіть якщо вона приїхала з самої Америки.

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер