У тернопільських маршрутках виживають тільки найсильніші

Їхати вранці 27 маршруткою – це ще те життєве випробування. Так стиснули, що довелося втягнути живота і він зробився меншим, ніж колись був до вагітності. Після кільця біля фабрики меблів “Нова” само зцідилося молоко, а я так накачала руки й ноги, що місяць занять у спортзалі не дав би такого ефекту.

Всі кашляють, шмаркають, ті шмарклі розмазують по кріслах, по людях, передають гроші… Згадала, що мені не віддали решту з 5 гривень. Подумала, може й вже не треба.

Раптом, якусь дитинку знудило на пані поряд і то була не мама.

– Заберіть дитину! Заберіть дитину! – заверещала та, якій сьогодні не пощастило більше, ніж усім нам в цій клятій маршрутці-сауні.

– Куди я її заберу?- теж заверещала мама. Дитина розплакалася і вирвала ще раз.

Обригана пані тепер залементувала на весь автобус:

– Хто має вологі серветки?

А через хвилину:

– У кого ще є вологі серветки?!!!!

Ну, я їй передала, бо в мене вдома немовля і вологі серветки є у всіх сумках і кишенях. Була ціла пачка, мені її не повернули. Мабуть, та дитина добряче поснідала. Отакі ті мами напихають їжу в діток, напихають… Помаленьку в кишені набираю повідомлення до друзів, аби помолилися за мене, бо то треш…

– Водій, йдіть прибирайте салон! Ми не будемо це терпіти! – це вже інший пан видав.

“Цікаво, як це?” – подумала я.- “Усі виходять, водій миє маршрутку, потім всі заходять і ми їдемо далі?”

Але водій на таке не повівся. І добре, а то я б спізнилася в басейн мінімум на годину. Поки доїхали до психлікарні, людей в салоні поменшало, проте я простояла на одній нозі з Баму аж на Дружбу. Нормально.

Коли виходила біля психоневрологічної лікарні, то ноги підкошувалися. Підійшла до водія, бо я грошима не розкидаюся. Мене чогось вже трусило.

– Водій, ви мені гривню не повернули… – якось вийшло в мене по-злому це сказати.

– Вибачте, вибачте, я не хотів!

Він якось перелякано простягнув мені гривню і закурив цигарку у вікно…

Не сперечався. Мабуть, подумав, що я пацієнтка психлікарні і можу його набити.
Дякую всім, хто молився, бо мене чекала винагорода. В басейні було порожньо і мені дозволили плавати більше години. Весь гідромасаж був мій.

Наталія ЧЕРВАК