Тернополянка розповіла про найпотаємнішу сповідь

Сповідь воді

Вода ні за яким з гороскопів не була стихією зодіакального знаку Олени, однак ця жінка потребувала її постійно для спокою і рівноваги. Так вогонь її єства збалансовувався розміреністю життєдайної течії, наче роки, яких трохи вже накукало Олені, врівноважувались часом, що для неї відпущено. Любила лежати у ванній з аромомаслами, відчуваючи енергетику води. І мріяти.

Тепер вділити часинку на себе буває заледве дозволеними розкошами. Коли Олені було особливо важко, вона просила воду: «Водице Улляно! Забери від мене всі тривоги, всі хвороби, даруй мені здоров‘ячко та красу».

Чомусь воду називала Уляною, бо це ймення наче лилося-переливалося звуками води. І виливалося, як жіноча ласка. А якщо в жінці назбирувалось забагато образ та гніву – вона занурювала обличчя у воду і виказувала-вибулькувала все те, зайве, що ятрило душу і тіло. І дякувала воді за спасіння від емоційних судом…

В той день Олені було особливо самотньо і важко. Лежала у ванній, наче розпластана на воді, і тихенько співала…

Стоїть дівча над бистрою водою
І так жалібно з тиха гомонить:
«Бистра вода візьми мене з собою,
Бо я не можу на сім світі жить…»

Співала тужливо, наче поставила себе на роздоріжжі життєвого вибору. Олена горя багато не знала, а все те, що було прикрого – залишила за порогом. Хоча б ванної кімнати. Чи того етапу життя, який завершила в думках. Бо насправді ставити крапку у стосунках їй було вперше і надто болісно.

Кажуть, люди не змінюються. Брехня… Спочатку Дмитро був світлом її світу. Розумний та дотепний, широкоплечий та високий – він наче зійшов із подіуму Оленчиних мрій і оселився коло її порогу, крок за кроком завойовуючи жінку увагою, вчинками, ерудованістю, особливим сміхом. Її світ наповнився цим чоловіком по вінця, налився любов‘ю, ввібрав у себе стільки емоцій, що крім думок про Дмитра туди вже нічого не вміщалося.

Так на десятиліття залишилося без змін: вона любила любити його. І не те, щоб без взаємності. Просто в її душі бракувало місця на елементарні крихточки життя поза їх взаєминами. Олена навіть не замислювалася над тим, щоб хоч на день вийти зі звичного кола сімейних турбот, яким вона бігала довгі роки.

А в той день наче щось розірвалося всередині і випалило навіть все те світле та особливе, чим так довго живилася її душа. Олена переступила поріг ванної кімнати, немов переступила через себе, свої спогади та переживання. На мить жінці, наче лагідним вранішнім променем, висвітилась картинка з минулого. Як вони з Дмитром писали любовні записочки одне одному, а потім вкладали їх в пляшку з-під шампанського.

Ту пляшку, яку вони відкоркували на Новий Рік, вперше проведений разом… А через півроку на відпочинку кинули пляшку, вщерть наповнену словами любові і бажання, у море. Щоб ті щирі слова пливли через роки і, можливо, зворушили серце того, хто знайде цей дарунок кохання…

А тепер Олена відчула, що вона сама залишилася у тій пляшці, наче закоркована у спогадах. Як бачила вітрильники, майстерно зібрані у скляних посудинах. Ніби пливуть назустріч хвилям, розпростерши руки-щогли, відчувають днищем глибінь води, напинають вітрила емоцій і сподівань, а насправді залишаються приклеєними, закарбованими у скляні стінки, як у саркофазі відчаю…

Олена ще раз занурилася у воду – і їй раптом стало невимовно легко. Ніби скинула з себе весь той морок образ, що заполонив її єство.

– Дякую тобі, водице Улляно, – сказала з полегкістю.

Через кілька годин Дмитро знайшов жінку у ванній з усмішкою на устах, що вже ніколи не зміниться іншою емоцією.

Тепер він залишився сам на сам зі своєю зрадою.

Зоряна ЗАМКОВА

---