«Не знаєш – не бери», – радить любитель “тихого полювання” з Тернопільщини

Цьогорічний грибний сезон видався напрочуд вдалим. Рясні дощі на початку вересня дали йому хороший старт. Тож і затяті грибники, і просто любителі поласувати лісовими дарами ображеними не залишилися. – пише Свобода

Євген Михайлович Левчук із Копичинців Гусятинського району затятим грибником себе не називає. Каже, що він лише любитель, хоча ще жодного разу з порожніми руками із лісу не повертався. Якщо нема одного виду грибів, то він неодмінно знаходить інші, адже знається чоловік на багатьох з них. Щоправда, жартує, насолоду отримує лише від їх збирання та споживання, але змушений і сортувати, і чистити разом із дружиною. А вона у свою чергу є доброю господинею, яка знає для кожного виду грибів найкращу рецептуру і вміє так приготувати, що догодить найвибагливішому  поціновувачу грибних страв.

Олександра Михайлівна знає, що, скажімо, маслюки  та маремухи найкраще смакують консервованими, скрипуни – соленими, а от опеньки та білі гриби – сушеними, а із сироїжок можна приготувати відбивні. Заготовляє господиня грибів багато та всіма можливими способами. А вже потім використовує їх для приготування різних страв. Додає до супу, тушкованої капусти, салатів, підлив і, звісно ж, до картоплі. Найбільше грибних страв готує традиційно – на Святвечір.

Частенько пані Олександра ходить на «тихе полювання» разом з чоловіком. Вони добре знаються на лісах навколо Копичинець, бо тут народилися і виросли.

Буває, розповідає Євген Михайлович, – у дитинстві зайдемо з друзями до лісу, награємося вдосталь, а тоді зберемо грибочків, підпечемо на вогні разом з картоплею і смакуємо. Але вже тоді ми були добре обізнані, які гриби можна збирати, а які ні. Я й досі добре оглядаю кожен гриб, перш ніж покласти його до кошика і дотримуюсь правила: «Не знаєш – не бери». Так само привчив своїх дітей і внучок.

Грибний сезон сім’я Левчуків розпочинає ранньою весною, а завершує пізно восени. Пригадують випадок, коли збиранням грибів захопилися настільки, що не помітили, як заблукали й опинилися за сім кілометрів у сусідньому селі. Але для них це лише приємні моменти із минулого.

На запитання, в чому полягає успіх грибника, Євген Михайлович відповів, що, насамперед, треба любити ліс. А ще – йти за грибами із компанією однодумців, які так само люблять природу. Його спільниками у цій справі зазвичай є сім’я, бо і дружина, і донька із сином, і уже внучки такі ж самі азартні до грибів, як він. А любов до природи у Євгена Левчука закладена змалку. Він постійно порається у саду, де вирощує яблука, груші, персики та абрикоси. І навіть спробував розвести у ньому гриби. Опеньки прижилися, а білі гриби – ніяк не поселяються в саду, віджартовується чоловік. Попри свій майже сімдесятилітній вік, Євген Михайлович бадьорий як замолоду і щоденно поспішає бодай на три години відпочити душею в  улюбленому лісі.

Любов ТИМЧУК