На місці знищеного на Тернопільщині села люди чули, як плакала дитина

У топоніміці Тернопільщини часто зустрічається назва Нетреба. Так називали хутори, частини села, вулиці. Нині на сторінках газети йтиметься про однойменне село. В адміністративно-територіальному поділі Тернопільської області населений пункт взагалі не числиться, та й чи може він згадуватися, якщо на його місці – лише поле і вітер… – пише Свобода.

Поблизу древнього села Новики, що на Збаражчині, на початку 19 століття виникло поселення під назвою Нетреба. Хоча, якщо вірити переказам, то ще у 1649 році після Збаразької облоги відділ козацького війська йшов під Зборів, і один козацький старшина, Нетреба, закохався у дівчину із Новиків. Згодом він з нею одружився і поселився поблизу її родинного села. На його честь і було названо нове поселення.

Нетреба позначене на «карті Міга». Згадана мапа була створена в період 1779–1782 років. У 1850-х рр. велика земельна власність у Нетребі належала Юзефові Бертранду, у 1860-х – Скарбекам, на початку 20 ст. – Ашкеназі.

В 1911 р. до села проклали дорогу, після чого населений пункт ще більше розбудували. Відомо, що у 1914 р. у Нетребі  проживали 305 осіб. У 1920-х село заселили польські колоністи. Їм не подобалася українська назва «Нетреба» і на сільських сходинах вони прийняли рішення перейменувати на Хороброво, на честь польського короля Болеслава Хороброго, бо з покоління в покоління в околицях передавали перекази про його перебування у Нетребі під час походу у 1018 р. на Русь. Назву затвердили, вона зустрічається у деяких польських книгах 1930-х рр. Щоправда,  не прижилася. У 1934–1939 рр. село Нетреба належало до гміни с. Доброводи. Там діяла польська школа і був мурований костел. У той час поляки, мешканці Нетреби, жили з українцями в злагоді. Господарства були доглянуті і впорядковані, поля давали добрий урожай. Але спокійне життя тривало недовго.

Біда прийшла в Нетребу з початком Другої світової війни. Після приходу в 1939 р. Червоної армії, органи НКВС виселили кількох осіб у віддалені райони сучасної Російської Федерації. Більшовики створили у Нетребі окремий колгосп. Священик із села Опрілівці, Станіслав Владика, з приходом Червоної армії переховувався у Нетребі, але перед відступом у червні 1941 р. більшовики його спіймали і почали над ним знущатися. В його обороні стали Станіслав Грицай і ще один поляк, через кілька днів їхні понівечені тіла знайшли поблизу Глинчуків. 6 липня 1941 р. Нетребу зайняли німецькі війська і відразу ж розстріляли Алоїза Юзву, Висоцького і ще одного чоловіка, які мали поголені голови (підозрювали, що вони –  солдати Червоної армії, які переховуються).

3 жовтня 1943 р. внаслідок протистояння поляків та українців загинуло близько 30 мешканців, згодом майже усі будинки були спалені. З приходом Червоної армії у березні 1944 року, мешканців, які намагалися відродити населений пункт, переселили. Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років його зруйнували вщент, залишки будинків і костел розібрали для будівництва колгоспних ферм у навколишніх селах. Надгробні плити перенесли в Опрілівці.

Нині ніщо не нагадує сучасникам, що тут колись було село.

Кілька років тому я поїхав на риболовлю у с. Доброводи, спілкувався з одним мешканцем цього села, який розповів, як його батько, перебуваючи на місці Нетреби, неодноразово чув плач і дитячий крик «не треба!» Старожили не дуже любили ходити тими місцями, де було село. Можливо, священикам навколишніх сіл варто встановити пам’ятний хрест там, де колись було село Нетреба.

Віктор КАРПОВИЧ