У топоніміці Тернопільщини часто зустрічається назва Нетреба. Так називали хутори, частини села, вулиці. Нині на сторінках газети йтиметься про однойменне село. В адміністративно-територіальному поділі Тернопільської області населений пункт взагалі не числиться, та й чи може він згадуватися, якщо на його місці – лише поле і вітер… – пише Свобода.
Поблизу древнього села Новики, що на Збаражчині, на початку 19 століття виникло поселення під назвою Нетреба. Хоча, якщо вірити переказам, то ще у 1649 році після Збаразької облоги відділ козацького війська йшов під Зборів, і один козацький старшина, Нетреба, закохався у дівчину із Новиків. Згодом він з нею одружився і поселився поблизу її родинного села. На його честь і було названо нове поселення.
Нетреба позначене на «карті Міга». Згадана мапа була створена в період 1779–1782 років. У 1850-х рр. велика земельна власність у Нетребі належала Юзефові Бертранду, у 1860-х – Скарбекам, на початку 20 ст. – Ашкеназі.
В 1911 р. до села проклали дорогу, після чого населений пункт ще більше розбудували. Відомо, що у 1914 р. у Нетребі проживали 305 осіб. У 1920-х село заселили польські колоністи. Їм не подобалася українська назва «Нетреба» і на сільських сходинах вони прийняли рішення перейменувати на Хороброво, на честь польського короля Болеслава Хороброго, бо з покоління в покоління в околицях передавали перекази про його перебування у Нетребі під час походу у 1018 р. на Русь. Назву затвердили, вона зустрічається у деяких польських книгах 1930-х рр. Щоправда, не прижилася. У 1934–1939 рр. село Нетреба належало до гміни с. Доброводи. Там діяла польська школа і був мурований костел. У той час поляки, мешканці Нетреби, жили з українцями в злагоді. Господарства були доглянуті і впорядковані, поля давали добрий урожай. Але спокійне життя тривало недовго.
Біда прийшла в Нетребу з початком Другої світової війни. Після приходу в 1939 р. Червоної армії, органи НКВС виселили кількох осіб у віддалені райони сучасної Російської Федерації. Більшовики створили у Нетребі окремий колгосп. Священик із села Опрілівці, Станіслав Владика, з приходом Червоної армії переховувався у Нетребі, але перед відступом у червні 1941 р. більшовики його спіймали і почали над ним знущатися. В його обороні стали Станіслав Грицай і ще один поляк, через кілька днів їхні понівечені тіла знайшли поблизу Глинчуків. 6 липня 1941 р. Нетребу зайняли німецькі війська і відразу ж розстріляли Алоїза Юзву, Висоцького і ще одного чоловіка, які мали поголені голови (підозрювали, що вони – солдати Червоної армії, які переховуються).
3 жовтня 1943 р. внаслідок протистояння поляків та українців загинуло близько 30 мешканців, згодом майже усі будинки були спалені. З приходом Червоної армії у березні 1944 року, мешканців, які намагалися відродити населений пункт, переселили. Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років його зруйнували вщент, залишки будинків і костел розібрали для будівництва колгоспних ферм у навколишніх селах. Надгробні плити перенесли в Опрілівці.
Нині ніщо не нагадує сучасникам, що тут колись було село.
Кілька років тому я поїхав на риболовлю у с. Доброводи, спілкувався з одним мешканцем цього села, який розповів, як його батько, перебуваючи на місці Нетреби, неодноразово чув плач і дитячий крик «не треба!» Старожили не дуже любили ходити тими місцями, де було село. Можливо, священикам навколишніх сіл варто встановити пам’ятний хрест там, де колись було село Нетреба.
Віктор КАРПОВИЧ
Як з Віктором можна звязатися?
Пан Віктор працює у редакції газети “Свобода”