Що робити, коли дитина спить – тернополянка Соломія Шалай пізнала найголовніший секрет мами

У кожної мами в декретній відпустці враження про цей період найрізноманітніші. Хтось згадує це як час прикрої професійної паузи, нечастих зустрічей із колишніми приятелями, повне занурення у побут та розчинення у потребах дитини. Для інших же – це також час творчості, розвитку свого хобі та розкриття своїх талантів.

Тернополянка Соломія Шалай, мама 11-місячного Романа,  виготовляє декоративні подушечки та дитячий текстиль, надихаючи інших матусь знаходити справу для душі навіть у рутині безкінечних декретних домашніх справ.

– Соломіє, які були відчуття та думки після народження сина? Чи не було страху втрати уже набутих професійних навиків, творчої реалізації? Звуження кола спілкування?

Ще задовго до вагітності я боялася материнства. Але не тому, що це кардинально змінює життя і робить жінку відповідальною за маленьку людину, а тому, що мене лякав стан ізольованості від суспільства та звичного кола спілкування, заглиблення в «мамське» товариство з одвічними запитаннями «животиків», підгузків і усілякого такого. Був період, коли я дуже активно займалася пошуком ідеї для самореалізації, але нічого до душі не припало і якось притупилося бажання чимось себе зайняти.

– Як же виникла ідея створювати іграшки, подушечки своїми руками?

– Як не дивно, але зовсім випадково. Я і раніше бачила різні декоративні подушки, які шили й продавали інші, але серйозно це не сприймала. Раптом одного вечора мене «переклинило, мовляв, спробуй. Зранку витягнула зі сховків залишки тканини, яку купувала на постіль синові, і почала пробувати. Затягнуло не на жарт.

– Ще привідкрий нам секрет: із яких матеріалів шиєш вироби?

– Поки що лише з бавовни та плюшу. Цих тканин мені цілком вистачає для реалізації своїх задумів.

– Чи має синочок улюблену іграшку, яку ти зробила?

– Важко сказати. У нього зараз такий період, коли упаковка серветок чи зарядний пристрій набагато цікавіші, аніж дорогі забавки чи мамині вироби. Йому цікаве все, що я беру в руки доти, поки він це не отримає. Далі інтерес зникає.

– Для більшості людей, у їх починаннях, важливе розуміння рідних та близьких. Чи підтримує чоловік, інші члени сім’ї твої ідеї?

– І мої, і чоловікові батьки підтримують мене, цікавляться. А чоловік підтримує найбільше, бо хіба має вибір (жартома)?  Підтримка і розуміння важливі у будь-чому, адже навіть на матеріали я витрачаю не 20-30 гривень, а в рази більше. Тому не знаю, чи кожен чоловік стерпів би таке.

– Які поради можеш дати іншим мамам у декретній відпустці: як розпочати справу, яка приноситиме матеріальний прибуток та емоційне задоволення?

– Важливіше, мабуть, останнє. А прибуток – радше приємний бонус. Важливо ще й у декреті не забути про його причину, тобто про дитину. Бо мамину увагу їй не замінять ніякі гроші чи іграшки. Треба шукати золоту середину, щоб знайти можливість реалізовувати себе і не залишати дитину осторонь. Пригадую, коли син лише народився, я читала дописи інших молодих матусь на кшталт: «Ось положила дитину спати і йду малювати, в’язати, читати», а сама щиро дивувалася, звідки вони беруть сили на те, щоб займатися чимось, окрім дитини і ще й ночами сидіти. Бо я тоді вставала зранку з Ромком і лягала разом з ним, аби хоч якось відновити сили. Але з кожним місяцем все більше призвичаюєшся, починаєш щораз більше розуміти свою дитину і навіть певною мірою узгоджувати з нею свої плани.

Десь прочитала (вже й не пригадаю у кого) невеличкий «мамський» секрет: коли дитина спить – займайся собою (читай, пиши, фарбуй нігті, роби зачіску і всяке таке), а коли не спить – старайся робити все разом з нею. Нехай спостерігає, як ти складаєш одяг, прибираєш, готуєш їжу. І не забувай коментувати свої дії і розповідати дитині, що ти робиш саме зараз. Таким методом я почала користуватися десь місяців з чотирьох. Продовжую і зараз, тому нам обом завжди комфортно і цікаво разом. Але діти є діти, варто бути готовим до того, що у дитини на тебе свої плани, незалежно від твоїх розкладів та бажань

– Чи маєш ідею, яку хотіла б втілити в життя?

– Ідеї завжди є, але не завжди є достатньо часу, щоб їх матеріалізувати та показати іншим. От вже довго «виношую» ідеї дитячих пледів-трансформерів, уже навіть тканини обрала, але руки ніяк «не дійдуть». А ще моя «внутрішня дитина» хоче (і аж тупає ніжками) 6-8 м’яких подушок пазлів, але це потребує трохи вільного часу, якого у мене наразі обмаль. Тому, поки що, я отримую задоволення від пошитих на замовлення виробів та втішених клієнтів.

– Дякую тобі за розмову, Соломіє. Нехай твої іграшкові звірятка якнайшвидше знаходять собі дім та добрих господарів.

Ірина СКОРОБОГАТА