Що тернополян може зацікавити у Чернівцях

Мене вже називають спеціалістом по Чернівцях і просять дати контакти роботодавців. Приємно звісно. До спеціаліста ще далеко, я от любитель. В тому плані, що люблю Чернівці з першого погляду 7 років тому і маю відчуття, що це моє місто. А якщо так, закралася думка, то мо пожити тут? І я виношувала цю ідею певний час, поки вона стала мрією, а за тим і плануванням її здійснення. І от цього літа я орендувала квартиру на 11 днів, взяла відпустку, квитки і вуаля.

За ці дні я обходила якусь кількість парків, церков, вулиць, була в кіно, книгарнях, театрі та музеї. Дам перелік місць, які варто відвідати. Поділю їх на попсові і ні.
Якщо у вас день на на Ч., то це звісно університет – найкрасивіший в Україні (туди пускають переважно з екскурсією і вона коротенька), 5 площ (Центральна, Соборна Театральна, Турецька і Філармонії), вулиці Головна, Кобилянської (пішохідна), Франка, церкви із заходом всередину: вірменська, п’яна церква (Миколаївський катедральний собор), Миколаївська церква (найстаріша у місті, 1607 року забудови). Вона манюсінька і гарнюсінька, схована за п’яною церквою на сусідній вулиці. Така собі хатка, вкрита чорним гонтом, мені завжди вона траплялася зачинена.
Є ще купа храмів, але то на любителя.

Усі посібники радять ще будинок-шифу, тобто корабель. Як на мене, звичайний заокруглений будинок на розі двох вулиць.

Якщо часу більше, то є театр, цвинтарі на вулиці Зеленій.

А є ще місця не попсові. Отже:

Ботанічний сад (не той парк, що біля універу). Він крихітний, і там такі вузенькі доріжки, крок вліво-вправо і тебе не видно, навколо все пахне і купа цікавих дерев.

Біля саду вулиця старовинних маєтків. Вулиця Федьковича. Того самого, іменем якого названо універ. Тут гарно, вишукано, якщо звісно вам цікава архітектура.

На вулиці Головній (а вона довга, так от в центрі) є книгарня «Букініст». Чим вона відрізняється від решти книгарень? Господинею. Маріна Львівна Ліанова – це богиня, легенда Чернівців, яку можна обіймати поглядом і якщо вона дозволить, не тільки ним. Жінка-феєрверк, жінка – свято, яку знають всі і обожнюють. Я сама за 11 днів 6 разів заходила до неї. З М.Л. не обов’язково розмовляти: можна сісти і слухати, як розмовляє вона. З покупцями (які книги радить і яким способом радить, інколи я стримувалася, щоб не реготати, в неї своєрідний одесько-єврейський гумор, який вона називає черновіцкім) із знайомими, які заходять кожні 2 хвилин, і потік цей цілоденний, і незнайомцями, які почули її і все – вже стали шанувальниками за 5 секунд. Вона дуже активна, емоційна, каже те, що думає, в лоб, і дуже відверта в розповідях особистого. Вона шукала мені (чужій людині) квартиру, зводила мене гуляти парками Ч. і пригощала в барі (бар, який не має вивіски, лише для своїх) якимись супер-коктейлями, перезнайомила із купою молоді, яка теж від неї фанатіє, і яка власне розказала про цвинтарі і виступи гуртів у Пабліку. Ну а я? Я купила в неї купу книг, які відправляла Новою поштою, щоб не надірватися.

Отже, наступне місце – Паблік. Це паб. В торговому центрі DEPOt . На французький манер. Але носіїв французької, за словами тієї ж М.Л., мало. Тому його називають Депо. Так от, я двічі була там і слухала виступи гуртів (один львівський, інший – чернівецький), отримала масу радості і кілограми щастя.

Ну і наостанок, де поїсти. Є місце, де їжа стає не просто проковтнутими кілокалоріями, а ложками насолоди. Так, це коли кожний кусень довго тримаєш в роті, кажеш ням, і ще ту ложку облизуєш. У “Gusto Coffee” я була 4 рази, завжди замовляла щось інше, і ясно що не перепробувала все, що там є. Хоча меню зовсім невелике. Ціна: страва+десерт не більше 100 грн. З напоями було б більше, бо кава там переважно гривень по 40-45. Але я її не скуштувала. Відкладала до останнього, бо казали що там найсмачніша в Ч. На останні гроші купила знову книг. “Gusto Coffee” є два. Біля площі Філармонії і на Кобилянській. І меню в один і той самий день може різнитися. Біля Філармонії сподобалося більше, там є суп дня. Я їла грибний. О-о-о-о. А десерти – то казка.

І ще: місце, куди не треба йти. Це нічна екскурсія. Уявіть стадо (душ 70 людей, причому 68 з них – місцеві) біжать за екскурсоводом в темряві вулицями. Спотикаються. Об’єкти, які він показує, часто не підсвічуються і розташовані один від одного на великих відстанях. І найголовніше – скучна розповідь: дати, дати. Навіщо це, тим паче місцевим? Ніяких цікавинок. Нічого такого, щоб виправдовувало саме нічну екскурсію. Легенди там чи страшилки. Я до кінця не витримала, втекла.

Наталія ПАВЛЕНКО