На Тернопільщині є місця, які ще пам’ятають богів наших предків

Наші пращурі для уособлення своїх богів використовували камінь, який має певне енергетичне поле, а оброблений руками людини і одухотворений її помислами, а також релігійними ритуальними діями, підвищує інформаційну та енергетичну вагомість у сотні разів. – пише Свобода.

Ранньослов’янські статуї язичницьких богів – кам’яні баби – були витесані з каменю. На початку 20 століття львівський краєзнавець і археолог Антоні Шнайдер нарахував на Тернопільщині понад 30 кам’яних баб, зокрема у м. Бучач, містечку Золотий Потік (нині смт) Бучацького району, Горішній Слобідці, Заліссі (нині села Монастириського району) та ін. Звичайно, що їх було у десятки разів більше. У с. Мишків Заліщицького району також було знайдено кам’яного ідола, вік якого – 2–2,5 тис. років. Під час розкопок Раковецького могильника (3 ст. до н. е.) у с. Раковець Збаразького району також знайдено висіченого із каменю ідола, що символізував культ плодючості. У с. Кошилівці Заліщицького району знайдено зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими руками. Її поза нагадує зображення Богоматері Оранти. Ця знахідка належить до трипільської культури і пов’язана з культом плодючості. У 1904 р. у с. Заздрість на Теребовлянщині розкопали кам’яний ідол божества. За переказами, це – статуя Сварога. Про це свідчили рунічні знаки, зображені на ній. У 19 ст. в урочищі «За Бабов» біля с. Більче-Золоте на Борщівщині археологи віднайшли кам’яну жіночу фігуру з головою ведмедя і пащею вовка. Можна ще навести факти знахідок  кам’яних баб  і низку переказів, з яких можна довідатися, де вони стояли.

У кожному кам’яному ідолі втілена багатовікова таємниця давніх знань і магічних вірувань. Зображення  Кам’яних баб  на Тернопільщині майже не збереглися. Однією з не багатьох знахідок є нижня частина каменю під назвою «Баба» на р. Нічлава у с. Бабинці Борщівського району та кам’яні елементи  баб, знайдені в інших населених пунктах краю. Зокрема, поблизу Бережан до 1952  р. був хутір Монастирок (нині урочище поблизу с. Лісники). У 2002 р. там побудовано каплицю, а біля неї є вапняковий останець (150 куб. метрів). Валун ще в дохристиянські часи язичники використовували як жертовник. У  народі його назвали дідьків (чортів) камінь. Згодом на ньому висікли лик Ісуса Христа.

За віруваннями, кам’яні статуї приносили успіх, родинне щастя, родючість, добробут. Наші предки інтуїтивно відчува­ли ефект взаємодії людської енергетики з енергетикою природи, космосу (Землі, Сонця, Місяця, зоряно­го неба, інших природних явищ). Біля  кам’яних баб вже навіть у часи християнства можна було побачити жінок, які хотіли зцілитися від безпліддя, або господарів, які просили про добрі врожаї. Тут відбувалися магічні обряди, затверджувалася перемога життя над смертю, світла над темрявою. Нині ці місця наділені як позитивною, так і негативною енергетикою. Вдень вона позитивна, а вночі – негативна.

Місця боротьби енергії, світла і темряви

Село Червоне Бережанського району, яке не зачепила сучасна тотальна декомунізація, раніше називалося Молохів Мечищівський, а ще давніша назва – Хорсо. За переказами, на одному з горбів у язичницькі часи стояв ідол Хорса – сонячного божества давньоруського язичницького пантеону. Хорс – бог життєдайного світла Дажбожого, віддзеркаленого у місяці. Син Дажбога, бог нічного небесного вогню, покровитель шлюбних обрядів. Ідол Хорса був встановлений у Києві за часів Володимира Святославовича, його дерев’яна скульптура стояла справа від Перуна. Після прийняття християнства у Києві  головну резиденцію бога Хорса перенесли на Бережанщину. Наші прадіди всіляко догоджали цьому богу, щоб не образився на них, бо може перестати світити Сонце і на землі настане вічний холод і пітьма. Згодом християни й тут знищили статую Хорса, і язичники, очікуючи на пітьму і голод, село назвали Молохів (від язичницького божества Молох, яке уособлювало пітьму, морок), а слово «Мечищівський», яке з’явилося у назві згодом, пішло від назви сусіднього села Мечищів. Цікаво, що на Бережанщині є ще й інше село з назвою Молохів. Воно розташоване поблизу с. Котів. Тут також, за припущенням краєзнавця М. Грищука, була божниця Молоха.

Поблизу с. Козаччина Борщівського району був хутір  Білий Камінь, де, за переказами, стояв язичницький ідол Білобог –  бог добра в слов’янській міфології, творець землі, Дажбог праукраїнців, батько Перуна. Уособлював добрі («білі») сили. Цікаво, що у 1920-х рр. майбутній учитель гімназії Петро Коструба написав невелику монографію, в якій, посилаючись на брошуру, знайдену у Львові, стверджував, що Білобожниця – осідок білого бога (Білобога) а Чортків – чорного бога (Чорнобога) і між ними постійно триває боротьба.

Гора Гонтова

Це – місце, де можна поласувати лісовими полуницями, а в лісах, що поблизу, навіть досвідчені грибники можуть заблукати. Гора, на якій, за переказами, було розташоване язичницьке святилище, – джерело позитивної енергії. А збоку від неї, на місці старого польського цвинтаря, – джерело негативної енергії. Недалеко від зарослого деревами кладовища колись було село Гонтова, двічі спалене: під час Першої світової війни (від костелу залишився тільки фундамент) і в ніч з 22 на 23 грудня 1944 р. внаслідок польсько-українського протистояння. Варто зазначити, що на території села чи довкола неодноразово траплялися недобрі події, наприклад, у 1873 р. внаслідок пошесті у маленькому с. Гонтова загинуло 130 голів худоби.

Місця, де черпали енергію королі

Велику позитивну енергетику має Збручанський культовий центр, який складається з давніх язичницьких городищ-святилищ. Вже добре відоме урочище, гора Богит (поблизу с. Городниця, де неподалік знайшли ідола Святовита – головного божества західних слов’ян), урочища Бабина Долина і Звенигород (поблизу с. Крутилів), урочище Говда (поблизу с. Постолівка) – усі села – Гусятинського району. Ці городища-святилища розміщені на правобережжі каньйону р. Збруч. Ймовірно, що Збручанський культовий центр простягався до сучасного Підволочиського району – до гори Сабариха біля с. Панасівка.

Язичницькі городища Богит і Уніас випромінюють найбільше позитивної енергії. Їхні святилища завжди відвідували родини галицьких королів і залишали там свої пожертви. Зокрема, на Богиті під час розкопок знайшли перстень галицько-волинського князя Юрія І, а на Уніасі у 1990-х рр. – галицького-волинського князя Юрія ІІ Болеслава.

Альтернативи намоленим місцям немає

На Тернопільщині є ще багато місць, де можна підзарядитися позитивною енергетикою, це – скельні та печерні храми у селах Монастирок Борщівського, Рукомиш і Стінка Бучацького районів та ін. Звичайно, що місцям, де відбувалися і відбуваються багатолюдні християнські богослужіння – Зарваниці, Почаєву, Бучачу, Улашківцям та багатьом іншим – альтернативи немає. Тим більше, що українське християнство – унікальне, адже в ньому присутні звичаї наших далеких предків-язичників.

Віктор Карпович

Читайте на цю ж тему – Де на Тернопільщині є місця з позитивною, а де – з негативною енергетикою