Тернополянка намалювала портрет хлопчика, який живе на цвинтарі

0
1189

циганчаРаніше, зокрема в США, було дуже популярно малювати в судовій залі. Навіть була така посада «суддівський рисувальник», адже довгий час такі засідання були закритими для преси. Згодом правила змінилися, проте традиція залишилася. І, як на мене, все-рівно залишається актуальною. Чому? Тому що талант художника здатний вихопити такий вираз обличчя чи позу людини, яка повідомить багато чого… Часом і більше, ніж сказані слова чи наявні докази.

Уже трошки минуло часу, як познайомилася зі Знайдиком – циганчам, яке живе з рідними на цвинтарі. Навіть бачила його тітку знову – та розповіла, що малий знову втік і знайшовся. Могла би для статті дати його реальне фото… але… Чи маю я на це право? Так само, як і відкривати його справжнє ім’я? Я знаю лише,що не маю права засуджувати його батьків, які його не догледіли. Але неймовірно хотіла би донести до читачів той глибочезний погляд. Як казав Ошо, діти, не знаючи про світ нічого, часом знають про нього набагато більше, ніж ми, дорослі. І в тих очах стояло звернення: «Мам», хоч малий і мовчав. Це точно. І тому я не знайшла в собі сили тоді відвернутися від нього і піти по своїх справах, ніби нічого такого не трапилося. Так само дивляться діти на нас, коли ми на них підвищуємо голос чи кажемо «ні». На це теж права не маємо. Це набагато простіше для нас. Але, не скажу, що гарантовано зростимо в них комплекси, проте зерно нерозуміння і болю посіється в свідомості дитини на все подальше життя. Навіть якщо вона усвідомить неправоту  батьків і пробачить. Та треба бути дуже сильною людиною, щоб потім… не повторити цю саму схему виховання вже на своїх дітях.

Цей портрет – зробила нашвидкуруч, не шукайте в ньому недоліків чи диспропорцій. Я б хотіла, щоб побачили, які досконалі діти. Які вони мудрі і глибокі. Навіть коли живуть на цвинтарі. Бажаю всім добра і сонечка… І пам’ятаймо, що воно – світить усім одинаково…

Наталія Волотовська

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ