Тернопільська журналістка вдома вирощує льон

Радіожурналістка Ірина Моргун вирощує у своєму квітнику просту і уже рідкісну в Україні рослину – льон. Саме льон, бо Ірина ностальгує. За чим? Вона – виросла серед льону. Нині Ірина проживає в Чистилові Тернопільського району. Працює на обласному радіо. Вирощує рудих курей. Їздить на велосипеді. З настанням тепла фанатично копирсається  в грядках. Сайту ПРО Те розповіла про переваги льону.

Льон у моєму квітнику невипадковий. Це одна з перших рослин, які оселилися на клумбі. Коли переїхала з Рівненщини на Тернопільщину, привезла з дому білі нарциси, рожеву півонію, червоні хризантеми, навіть, саджанці полуниці. Дуже хотіла мати мальви, як у бабусі й тітки. З квітами, які пам’ятають тепло рідного дому на новому місці було трохи затишніше.

Якось пішла на базар, вибирала насіння для грядок, ну як квіти не купити? Дивлюся, у пакетиках й льон продають: із традиційними голубими квіточками та з рожевими. Е, думаю, рожеві то, мабуть, льон-неправдивий і взяла звичайний. Посіяла, чекаю. Повірте, так дружно навіть кріп не сходить. Зійшло все до насінинки.

У нас новий масив, всі будувалися 10 років тому. Парканів двохметрових ще не мали, ходили в гості просто по периметру. То одна сусідка прийде помилується, то інша спитає, що за квітка…  Так і розрісся мій льон у сусідських дворах. Цікаво, коли він відцвітає, не втрачає своєї декоративності. Я його й на зиму не зрізаю. Кущі пишні – від 60 до 90 сантиметрів заввишки. Коли снігом припадають – краса та й годі. Не кожна туя чи самшит з ними позмагаються.

Колись, за колгоспних часів, у моєму рідному Великому Вербчі Сарненського району, Рівненської області були справжні льонові плантації. В обласному центрі успішно працював потужний льонокомбінат. Там робили чудову постіль, скатертини, одяг. Чимало товару йшло на експорт. У 90-ті виробництво занепало. Проте вже кілька років поспіль це підприємство знову працює. Щоправда, трохи змінили профіль, започаткувавши відому марку молодіжного одягу. Так от, завдяки методу сівозміни культур, яку практикували в кожному господарстві, за 300 метрів від нашої хати на колгоспному полі посіяли льон. Мені може тоді років 8 було. Кажуть, дитячі спогади найяскравіші. Напевно, це правда. Синє, тоді для мене малої майже безмежне поле-море… і два дуби-велетні загубилися в цьому полі…

Пам’ятаю, як ходили попри нього з дівчатами, але ступити далі не наважувалися. Хоча в кукурудзі й горосі колгоспному іноді такі кубла робили, що батьки не раз паском по дупі перетягали. Навіть не хотілося ту красу нищити, хіба що квітів на вінок. Але льон дитячим рукам не піддавався, бо він досить цупкий. Що всмикнули, те й мали. Тому якщо ти була власницею вінка  з льону чи волошок – все, ти польова царівна.

Потім це поле враз стало брунатним. Квіти кольору неба перетворилися на коричневі горошинки. Прийшли ланкові і серпами зжали дозрілі суцвіття, вистелюючи довгі доріжки. Потім ці льонові стежинки зібгали докупи вилами й навантажили на кузови колгоспних машин із синіми з зеленими кабінами. І все. Я ще бачила потім льон на колгоспних полях, але біля нашого дому він ріс лише раз. Тому це поле-море, поле-марево, яке голубими квітами зазирало у сині вікна нашого залу (бо саме так у цій місцині називають найбільшу кімнату в хаті) я пам’ятаю яскраво-яскраво.

У сусідки Ольги Гладючихи, у високій зеленій вазі з тоді модного чеського скла, стояв «вічний» букет льону. Прикраса в буремні й голодні 90-ті була неабияка. Робили це диво так: найпишніші та найвищі стебла сушили, а кожну круглу насінинку обгортали кольоровою фольгою з-під цукерок. У результаті впродовж року можна було милуватися блискучою й різнокольоровою ікебаною. Жовті, білі, рожеві горошинки льону. А якщо в цукерках натрапив на блакитну чи зелену фольгу – все, твій букет претендував на першість.

Часто клоччя в баби крала. М’якеньке, вибілене на сонці, воно так пасувало до наших саморобних ляльок! Дід, не знайшовши заготовленого жмута там, де його залишив напередодні, мовчки морщив носа, а баба цабанила по півдня. Але які то гарні іграшки вдавалося зробити з того, що потрапляло під руку і, як кажуть, лежало неправильно.

Льон рослина невибаглива. Як посіяла 10 років тому, так і не підсівала. Сам сіється. Здається, якби й хотів вивести – не вдасться. Ця рослина майже не хворіє, стійка до засухи й температурних перепадів. Словом, якщо посієте у себе льон, матиме клопіт лише з його кількістю. Та це чудова нагода поділитися з кимсь розсадкою.

На клумбі маю багато різних квітів: ранні цибулькові, чимало трояндових кущів. Щоправда, через холодну зиму, кілька з них серйозно постраждали. Ледве врятувала. Догляд за цим усім вимагає багато часу. А мені його завжди бракує. Тому цього року квітник трохи скоротила: ущільнила посаджене, підсіяла траву, висадила трохи ялівців та барбарис. Стало ще ефектніше. Все квітне й зеленіє. Проте найбільше мені до вподоби тюльпани. Букет цих квітів – і я найщасливіша жінка у світі. Чого нема на моєму обійсті, то це петуній і їм подібних. Ну, не вмію я за ними доглядати, і все. В цілому, віддаю перевагу багаторічним рослинам.

Люблю квіти у вазі, тому різнобарвні букети прикрашають кожну кімнату в хаті. А щоб милуватися цією красою частіше, не лише ввечері та у вихідні, зрізані квіти приношу на роботу. Адже пазли щастя  складається з маленьких дрібничок.