Ті, хто через трагедію лишилися у Тернополі, прийшли сьогодні на мітинг

Щороку, наприкінці квітня, ми вшановуємо сумну річницю аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Для багатьох тисяч українських родин це дата, пов’язана з долями рідних людей. У Тернополі на території меморіалу пам’яті Чорнобильської катастрофи у парку Національного відродження відбувся мітинг-реквієм з нагоди 31-ї річниці Чорнобильської трагедії. Спільною молитвою присутні вшанували пам’ять жертв катастрофи і поклали квіти до підніжжя пам’ятника.

Василь Горчинський був працівником Чорнобильської АЕС, а пізніше – ліквідатором страшної аварії, яка сталася 26 квітня 1986. Нині чоловік приніс квіти до пам’ятника, аби згадати кожного, хто у ті дні, або пізніше впродовж того 31 року відійшов у засвіти.

– Спочатку в 1982 році працевлаштувався на 4, який пізніше зірвався. – розповідає чоловік. – Я і моя сім’я працювали й жили в місті Прип’яті. Яке то гарне місто було! Які будинки! Алеї троянд, то було місто життя, місто молодості. А зараз задумуюся, скільки наших людей немає! А по всякому було.

Людмила Поліщук виїхала з Прип’яті 27 квітня 1986 року. Їй сказали, що це не надовго ,що невдовзі можна буде повернутися до рідного дому. Проте цього не сталося. Нині жінка проживає в Тернополі.

– Я приїхала з Прип’яті, а зі мною ще майже 400 сімей на Тернопільщину. До аварії ми були молоді, здорові, мали роботу, а потім в один день втратили все. Дуже важко тепер жити, хвороби страшні. А влада нас ніби не бачить, не чує. – скаржиться переселенка з Прип’яті. – Я заходжу в маршрутку, кажу «По посвідченню чорнобильському». А мені водій каже: «Мені все одно, хто ви, навіть папа Римський – платіть». І гірко так.

Згадуючи гіркоту квітня 1986 року, учасники мітингу-реквієму в скорботі схилили голови перед пам’яттю тих, хто відважно ступив у горнило атомного реактора.

Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув під час Чорнобильської трагедії. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин.