Знаєте, останнім часом, ну, зовсім не хочеться ні з ким сперечатися. Але є в моєму житті таке дурне місце – “біля каси в магазині”, де твориться купа несправедливих речей.
- Стоїть переді мною пані і згрібає з прилавку здачу. Тим часом, продавець звертається до мене:” Слухаю вас, що вам?”
– Моршинську негазовану, велику, будь ласка.
– 10 гривень. – продавець обретається і дістає воду з холодильника.
Я кладу гроші на прилавок. Пані, яка ще рахувала свою здачу, бере мою десятку і ховає в свій гаманець. Я роззявила рот.
– Але ж…
-То моя здача! – відрубує мені пані й виходить з магазину.
Продавець дивиться на мене:
– Ваша вода. 10 гривень.
– Але ж… Вибачте, я передумала. - В тому ж магазині, через кілька днів. Стою в черзі. Якась літня жінка купує ковбасу. Дешеву, неякісну, несмачну. Видно, що бідна. Рахує на долоні копійки. Дуже повільно. А я поспішаю.
– Ще 4 гривні, – каже їй продавець.
Думаю, що – ті 4 гривні, допоможу. Дістаю п’ятірку і протягую бідній жінці. Вона висмикує їх, наче так і мало бути, й ховає в платок. Далі рахує копійки.
Продавець дивиться на мене здивовано. Ніхто нічого не розуміє. Жінка повільно рахує далі… - Вибісили мене реально.
Магазин поблизу залізничного вокзалу. За прилавком двоє продавчинь.
– Добрий день! Дайте, будь ласка, два йогурти чорниця й полуниця, Данон, маленькі.
Продавець дивиться крізь мене, повертає голову до колеги:” Може сказати йому, щоб більше не привозив тої горілки? Її ніхто не бере!” Повертає голову до мене:
– Так, що ви хотіли?
– Дайте два малих йогурти Данон, чорниця й полуниця.
Продавець відчиняє холодильник і бере велику пляшку йогурту Молокія, персик.
– Ні, не цей, – намагаюсь її зупинити. – он ті. – тицяю пальцем в скло.
– Я не розумію, що ви хочете? – продавчиня виймає руку з хододильника і махає над голово, як то роблять італійці, коли стурбовані.
– Маленькі. Данон. Чорниця. Полуниця. – чітко і голосно кажу я.
Продавчиня нарешті бере те, що я просила. Але при цьому кидає йогурти на прилавок і майже кричить:
– Господи, та чого си нервувати так зраня? Я ж просто запитала! 12 гривень!
Я плачу гроші, забираю ті йогурти і з зіпсованим настроєм йду на роботу.
Що з людьми не так?
Наталя ЧЕРВАК, журналіст
View Comments
ви, панi авторко. питаете що з людьми не так? А все не так. Зiбралися до Европи, а самi невихованi. свiдомость як у 15 вiцi. Та не тiльки у якихось лiтнiх жiнок. чи продавцiв. А у всiх. починаючи з викладачiв вишiв i закiнчуючи вищим державним керiвництвом. Брехати народу щодня. вбивати невинних. самим наживатися на людських нещастях. Розвязати вiйну i скласти це на когось. От так i люди виховуються i живуть. Риба гние вiд голови.
Я не зрозуміла вашого крику душі у перших 2-ох випадках. На мою думку, винні і ви також. Все ж можна було відстояти свої гроші першому прикрому випадку. Наприклад попросивши пані перед вами ще раз перерахувати здачу. А у 2 випадку, ви самі дали гроші тій жінці. Вона ж їх у вас не просила. Чого ж ви ще хотіли? Єдине, могла би подякувати, але .... це її право. А щодо продавчині з йогуртами, то праві 100%. Цьоця думала не про покупця, а про те, що в неї залежаний товар. Я би її сказала, що горілка не має терміну важності най не переживає, прийде час - продасть. А нехай буде уважніша до покупців, це її робота. З кожного проданого йогурта йде % на її заробітну плату. Тому ви оплатили її увагу і поважне ставлення до себе. З нами дійсно НЕ ТАК! Ми не відстоюємо себе з гідністю! Багато людей просто не усвідомлюють, що грошима, які оплачують за товар, вони ще й оплачують послугу продавця. Його увагу, посмішку, нормальне ставлення. Так як ви описали, поводять себе переважно продавці ще часів совдепії. Тоді було тотальне хамство і зневага до людей.