Чортків – який він сьогодні і яким може стати завтра

Чортків на Тернопільщині – одне з найбагатших міст області. Ціни тут вищі, ніж в інших райцентрах. Малий та середній бізнес тримаються переважно на грошах місцевих заробітчан, – пише “Газета по-українськи”

“Коли були останні вибори до Верховної Ради, бабці в одному борщівському селі повиходили в неділю з церкви та й кажуть: “Ну то за кого голосувати?”, – “Та, певно, за того Барну (Олег Барна, “Блок Петра Порошенка”. – Gazeta.ua), бо Чортків за нього голосує. А вони там щось розуміють”. Чортків – це поважно”, – розповідає міський голова Володимир Шматько, 30 років.

Зранку приймає у себе в кабінеті. Стіни прикрашені картинами із зображенням чортківських краєвидів та старої архітектури. На довгому столі – підставка з прапорцями різних держав. На полиці шафи – велика ваза із сотнею ручок, які колекціонує мер, нагороди. Зокрема, кубок з кришталевим м’ячем. Володимир – кращий воротар серед міських голів Європи.

“У нас було чотири військових частини. Зараз одну відновлюємо. Багато підприємств харчової промисловості, швейна фабрика, горілчаний завод. Сьогодні Чортків – це малий і середній бізнес. Є велика лікарня, – продовжує мер. – У нас величезна проблема з кадрами. Вчора прочитав, що на Варшаву з Тернополя виходить по два автобуси щодня. До Польщі і Росії їздять на сезонну роботу. До США – по ґрін-картах і туристичних візах. Дуже багато чортківчан у Лондоні.

Сьогодні не можу знайти двох архітекторів, земельника, толкового юриста. Нема спеціалістів для житлово-комунальної сфери. Великий недобір у поліцію. Бо зарплати невеликі”.

Середня зарплата чортківської продавчині у магазині – 3-3,5 тис. грн. Простий спеціаліст у міськраді отримує 2,8 тис. грн. З Польщі привозять щонайменше $500 за місяць – 13,6 тис. грн.

За офіційними даними, у кожній третій чортківській родині хтось на заробітках. На думку мера, більше – з 30 тис. мешканців виїхало 8-9 тис.

“Масова еміграція – найбільша катастрофа для України. А тут ще й мадяри на Закарпаття наступають. Кажуть, що це їхня територія. Карту поляка роздають наліво-направо. У Чорткові заплати тисячу доларів – і ти громадянин Румунії”, – додає Володимир.

Після обіду їдемо з Володимиром через місто. Блискуча біла автівка завертає до православної церкви Святої Покрови під горою. Зовнішні стіни храму розмальовані сценами з Біблії. З динаміків надворі лунають церковні наспіви. Поруч височіє дзвіниця. На задньому подвір’ї – викладені доріжки, дзюрчать фонтани. З двох джерел люди набирають воду у пластикові бутлі. Більшість грошей на реставрацію храму дали українці з-за кордону.

Дорогою назад Володимир кілька разів зупиняється: говорить таксистам, що припаркувалися у недозволеному місці, сварить у приватному секторі господарів, з подвір’ї яких на кілька вулиць смердить дим з вогнища

Старою бруківкою на центральній пішохідній вулиці бігає зграя безпритульних собак. Сітілайти рекламують ювелірні вироби та місцеві ресторани. Чоловіки розвозять тачанками на склади коробки з товаром – після обіду вуличний базар закінчив торг.

Центр Чорткова – переважно дво- та триповерхова забудова XIX – початку XX ст. Серед неї височіє Домініканський костел XVII ст.

“Це було і єврейське містечко – маємо дві синагоги, – розповідає Володимир Шматько. – Є австрійська система освітлення: в бочку заливали газ, звідти по трубах розходився до ліхтарів.

Коли я був головою Білої (село біля Чорткова. –Gazeta.ua ), на Великдень постійно носили одиноким людям святкові кошики. Зайшли до однієї бабусі. Вона мені й розказала: “Знаєте, чим відрізнялася жінка з Чорткова від приїжджої з-за Збруча? Остання була у куфайці, підперезана шнурком. У Чорткові панувала польська культура. Хай жінка була бідна до нитки, та знаходила гроші на ремінець під колір сумочки”.

За переписом населення 1931-го року переважну більшість у місті складали поляки та євреї. З польських часів тут залишилися стіни замку XVI ст. Щоб дістатися до нього, піднімаюся під гору. Всередині спускаюся крутими кам’яними сходами і блукаю між холодних стін.

“У мене амбітний план – дати виклик Кам’янцю-Подільському, – говорить мер міста. – Ми розміщенні на вдалому логістичному шляху, міжнародній трасі до Чернівців. Через нас усі їдуть на Буковель. Мають сюди заїжджати і лишати тут свої гроші. Для цього треба бренд Чорткова продати”.

“Один день туристу тут ще може бути цікаво. Але не більше. Великий плюс нашого міста – за 10 кілометрів одні з найкрутіших у Європі печери. Поруч – найбільший в області водоспад на річці Джурин. Наш замок”, – розповідає 38-річний Андрій Вітюк, співвласник ресторану “Пан Чортківський” та піцерії “Престо”. Сидимо у блякло освітленій залі ресторану в самому центрі міста. Він – один із найуспішніших тут та найбільш популярний серед туристів. Для дизайну використали антикварні речі, старі фотографії – усе розповідає про історію Чорткова.

Зараз Андрій із компаньйоном Василем будують на горі над містом оздоровчий заклад з чанами.

“Якби держави не стало, то Чортків на своїх запасах ще років 50 протягне, – говорить Андрій. – Тут є певний рівень. Їздив на Донбас ставити з нашою церквою виставу. Там відчув, ніби потрапив у радянське дитинство. Коли сюди приїжджають звідти, то приємно шоковані”.