Лікар з Тернопільщини алкоголіків перетворює на лідерів

— Після лікування алкоголік стає мудріший. Нічого йому не нав’язую. Тільки поглиблюю світогляд. Балакаємо про політику, історію. Розповідаю про все на світі, — каже ­Микола ­Навроцький, невропатолог Золотопотіцької районної лікарні на Тернопільщині. Понад 30 пацієнтам допоміг позбутися алкоголізму без медикаментів. Грав їм на гітарі, співав авторські пісні, розмовляв про життя.

Микола Навроцький зустрічає в холі лікарні. Білий халат розстебнув. Має густу чорну чуприну. Піднімаємося сходами. Його кабінет на другому поверсі. Він — бард. Написав баладу про алкоголь.

— Зо десять років тому співав одному хворому в селищному будинку культури після концерту, коли всі розійшлися. Той чоловік дуже перейнявся словами й кинув пити, — Микола Григорович сідає за старий стіл. За спиною на стіні приліплений календар з Богоматір’ю. Наспівує перший куплет балади:

Темна ніч.

Після неї прийдуть чорні дні. Дивна випала карта тобі, брат, й мені.

Кругом нас самота, гидота й бридота.

На столі самогон, а в душі пустота.

— На роботу гітару не беру. Нема умов. Хіба коли зустрічаюся з хворими в селищі. Як вийду на пенсію, співатиму всім.

Коли співаю, дивлюся на реакцію людини. Щоб знати, як з ним балакати. Посилаю також до священика сповідатися.

Хворого перетворюю на неформального лідера, — продовжує Микола Григорович. — Щоб людину почали поважати в її середовищі. Наприклад: є Іван, Петро і з ними ще якась Марія випиває. Якщо одного разу хворий скаже їм слово, якого вони не розуміють — скажімо, колабораціонізм — почнуть його більше поважати. Або прийде й пошле когось матом, ще й вдарить кулаком по столі. Тоді йому ніхто не скаже: давай, падло, пий. Бо, як правило, грузить компанія.

Із пацієнтами Навроцький спілкується роками. З багатьма стали друзями.

— Довго з ними ­спілкуюся, бо через рік-півтора ­бувають зриви, — говорить чоловік. — Хоча людина не п’є, залежність і через два роки лишається. Таким методом зараз ніхто не займається. Дали укол, задурили, і він поїхав. Має бути постійний нагляд. З одним чоловіком спілкуємося вже чотири роки. Недавно його жінка подзвонила — зірвався. Зайшли до них гості. Він трохи винця випив. Я з ним побалакав, і він знову рік не питиме.

Маю з собою пляшку. Буває, мусиш дати 100 грамів, бо гарячка біла. Привезуть із судомами, трясе ним.

Один пацан за чотири роки спився. За рік-півтора можна стати алкоголіком. Що молодші, то швидше спиваються.

Років 20–30 тому легше було лікувати. Люди були ближчими до правди. Зараз запрограмовані на депресію, байдужість, апатію. Більше невротичних розладів.

Жінок Микола Навроцький приймати відмовляється.

— Жінками хай опікуються жінки, — каже. — Їх важче лікувати, але легше тримати в полі зору. Соромляться пити, бо на них впливає середовище. У нас є одна старенька, понад 60 років. Сама вийшла з того. Я тільки був консультантом.

Жінка перед медиком-чоловіком або не відкриється, або занадто відкриється. Колись одну поетесу лікував від неврастенії. Вірші давала читати. Потім зрозумів, що вона закохалася. Долікувався.

— Дзвонить мобільний. Микола Григорович вибачається, бо мусить поговорити з онукою.

— Навчи їх мудрості й сама будеш мудрішою у два рази, — каже в слухавку. — Стань для них психотерапевтом, як твій дідусь. Не можу вже говорити, бо в мене люди.

— Діти від мене віддалені, — продовжує Навроцький. — Маю дочку Марію і сина Богдана. Через роботу не приділяв їм уваги. Але з Софією намагаюся це виправити. Їй 13 років, а спілкуюся з нею нарівні. Говорю складними словами, яких вона ні від кого більше не почує. Днями розповідав про Сонячну систему.

Перекладає на столі історії хвороби. У лікарні працює 39 років.

— Я написав більше непотрібних паперів, ніж Оноре де Бальзак і Франко разом, — каже Микола Григорович. — А час втрачається. Я — практик. Міг би бути більш продуктивним.

Наталія ЛАЗУКА

Фото: Володимир ЯВНИЧ

Джерело – Газета по-українськи