Лікарка з Тернополя намалювала містичну картину, яка її налякала

0
1886

DSC00653 (1)Кожна людина, мабуть, хоч колись у своєму житті, але задумується над пошуком відповіді, хто ж такий Бог?..

Багато людей, особливо на західній Україні – дуже побожні, маляток ще з народження беруть до церкви…

Щодо мене, ось наче зараз дуже чітко бачу, як мій світлої пам’яті дідусь по маминій лінії, Лукащук Водимир Олексійович, дістає одного дня молитовничок, каже мені 3-річній, що будемо молитися… Я взагалі рано дуже почала говорити… Вперше тоді ми разом встали на коліна і я повторювала за ним слова «Отче наш»… Ікони я якось не запам’ятала, але до сьогодні пам’ятаю ще і слова бабусі Галини – «Головне – мати храм в душі»…

Це моя особиста думка, але мені здається, що дуже добре,  коли людина до відчуття Бога приходить самостійно – довіряючи Йому в своїх діях, опираючись на совість і пам’ятаючи, що «Хоч і серед вовків слід бути вовком», та все ж «У будь-якій зграї можна залишатись людиною». То вже моя прабабуся Василина вчила. І я вдячна своїм найріднішим, що просто знайомили мене, ні до чого не силуючи…

Так от. Йшов 2008 рік. Я готувалася до участі в ювілейній Конференції з офтальмології на честь 100-річчя від дня народження лікаря Надії Пучковської в Одесі. Вирішила подарувати директорці Науково-дослідного інституту картину «Дух Надії». Задум виник несподівано – як просвітлення серед хмар, після дощу, перед самим надвечір’ям… Зізнаюсь, дуже поспішала і переживала, що не встигну – картина, яку пишеш олійними фарбами сохне досить довго. Та все відбулося вчасно. За винятком того, що… картину я так і не подарувала! Я її привезла, взяла з собою на неофіційну частину до ресторану, організатори мали надати мені слово, однак я раптом зрозуміла, що не хочу з нею розлучатись. Це суперечило всім переконанням здорового глузду, проте я не могла нічого з собою вдіяти. Так і повезла назад додому.

Конкурс1Картина кілька років стояла поруч зі ще кількома, написаними того року, на тумбі. Ну, і як це часом буває, я настільки звикла до них, що, зрозуміло, не придивлялась до кожної уважно. Але точно знаю, що зміни відбулись вже після весни 2010 року.

Тієї зими я познайомилася з кількома рідновірами. Скажу чесно, дуже цікаві люди! Обізнані в дохристиянській культурі, у мудрих звичаях, які також і бережуть культ сім’ї, чистоти нареченої і зв’язку поколінь… У них є що запозичити! Зрештою, усе нове – добре забуте старе.

Наприклад, і досі вважаю, що нічого поганого в тому, щоб святкувати Новий рік, у перший день весни, як це робили наші предки, нема. Як і святкувати Різдво 25 січня, якраз коли минає зимове рівнодення і рік повертає на весну, а день починає збільшуватися – після 3 днів «стояння», так званого вмирання сонця, воно знову відроджується. Коляда вже вкотре мандрує небом. І тут один із них, Пересвіт, але тепер для мене «Світляк», запропонував поспілкуватись у скайпі. Добре. Чом би й ні. А було вже темно, година 19 вечора.

Вимикаю я телефон. Натискаю «Пуск» в комп’ютері і тільки хочу відкривати програму – вимикається світло в кімнаті. Голосне дзижчить принтер, під’єднаний до компа. Стає трошки не по собі.

Світляк: «Ти чого не в скайпі?».

Я: «Та от, світло вибило…».

Наступної миті, світло вмикається. Дубль номер два. Відкриття комп’ютера, завантаження скайп і… знову невдоволено скрегоче принтер.

Після того, як електрика в квартирі (чи може й у будинку) відмовила втретє, я вирішила спинитися. Телефон.

Я: «Знаєш, мабуть Ісусу не подобається, що ти називаєш Його жидівським Богом».

«Та ну… Можливо, це мої Боги захищають мене від тебе».

іконаСпілкування в інтернеті тривало ще коло місяця, папка в комп’ютері наповнювалась матеріалами, які мені висилалися через мережу… Час плив до літнього рівнодення… Червень. Липень. Спека неймовірна.

Одного ранку прокидаюся, світло через фіранку так пробивалося променями, краса… Наступної миті – прозріваю і шокуюсь. Картина поплила. Бачу на картині «Дух Надії» те, що зараз і ви на фото…

А тепер відкриваю фокус.

Узагалі, кожну свою роботу виконую після того, як вмию обличчя, руки, попросивши в Творця сили і спокою. Картина ця виконана олійними фарбами. Спочатку покров Пречистої був темно-синій, а згодом я змінила його на червоний. Це пояснює чорний колір фарби, яка утворилась шляхом змішування і потекла на очі Матері. Проте, знаючи властивості тих фарб, переконана, що «пливти» повинна була тільки охрова фарба неба, аж ніяк не темна фарба одягу, більш суха за консистенцією. Але якщо навіть і так, тоді чому «потік» прийшовся саме на Її очі?! Невже тому, що Вона не хотіла бачити, що я не зовсім правильно оцінювала подану мені інформацію?… Очі ж Дитяти світлі завжди.

Навіть якщо це дитина, народжена на землі. Навіть якщо це і ваша дитина. Зробіть так, щоб вона була духовно зрячою не лише у віці до 3 років, а і пронесла в своєму серці чистоту і Любов до самої старості.

Миру і злагоди всім нам у Новому році!

Наталя ВОЛОТОВСЬКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ