Відомий український скульптор вважає, що ми – перша причина сценарію Кремля

0
514

СтепановМожна ще переливати із пустого в порожнє. Так, як ми це робили до цих пір. Жили брехнею і страхом. Насправді, роками відволікаємося від головного.

Подивіться, які стосунки в родинах, між сусідами. Чи є солідарність один до одного? Яка мова, культура, виховання дітей, боротьба із злочинністю і корупцію на рівні села, маленького міста, країни… Люди самі повинні бути, як поліція. Тим більш зараз. Коли наші хлопці гинуть за нас на фронті, ми не можемо собі дозволити боягузтво і брехню, в якій досі жили. Треба лікувати країну від цього раку.

Огидно, коли на західній Україні молода людина з пустим внутрішнім світом, в спортивнім костюмі, п’яна. Нам має бути соромно. Це продукт нашої байдужості та егоїзму.

Московія зробила над нами ряд кровавих знищувальних експериментів. Але ми є. І маємо відтворювати наш духовний світ. Тоді з’являться і матеріальні умови. А не навпаки.

Духовність і віра в Бога – це не тільки нервово хреститися, бачачи храми та каплички. Ні. Віра – це насамперед любов. Бог – це любов. Не заглядання до кишені в сусіда. Не ненависть до когось, бо в нього більше. Треба працювати на своєю хворою натурою. Це і є наша запорука успіху. Нам потрібна відвертість і солідарність.

Маємо красиву країну, сильний етнос, таланти. Тож не спіть, бо нас прийшли знищувати. Знов – 30-ті роки. Знову народились маленькі радянські кати. Світом завжди керували різні люди. Скоріше, люди з різним діагнозом. Видно, Україна має таку роль – захищати інших від орд хижаків.

Війна застала мене в Криму. Я працював там у 2013 році над двома проектами Аквапарків. Робив «Акваленд» у Євпаторії та «Атлантиду» в Ялті. Ми були там під час приходу варварів на танках. На власні очі бачили наївність місцевих жителів, а згодом боягузтво і зраду. Ніхто там не голосував. Купка людей прийшла. А написали так, як було продумано в кремлівськіх сценаріях. Але люди і не пішли проти. Бо матеріалізм – це святе для “радянських” людей. Їм пообіцяли пенсію підняти… То ми встигли закінчити «Акваленд» і поїхали собі. Доробляли проект місцеві члени нашої команди.

Передчуття теперішніх подій було ще у 2007-му. Від керівника країни до жителів сіл –  ми всі несемо відповідальність за війну. І я ще тоді ділився своєю думкою з оточуючими.

Коли приїхав з-за кордону, перше, що дуже вразило – це матеріалізм. На всіх рівнях з тебе деруть гроші. Лікарня, церква, міліціонер, ЖЕК, чиновники, прикордонники – геть усі. І ти починаєш дивуватися, що в них і уяви нема про інші цінності. Інші цінності для них, як хобі. Або навіть більше – прикриття хворої, жадібно-ненажерливої душі.

Багатьох можна просто скуповувати, як, вибачаюсь, худобу. Це ніби комп’ютер без антивіруса. Вірус цей – падкість на гроші. Інший вірус – відсутність духовності. Більшість із нас не вміють відключити думки і просто насолоджуватися тишею чи шумом природи. Насолоджуватись, дивлячись на зірки чи листя дерев. Насолоджуватися, дивлячись на свою дитину чи родичів, які слава богу, в нас живі і здорові. Просто любити.

Коли після приїзду додому я почав спілкуватися з людьми ближче, то відчув одне і те ж на усіх соціальних рівнях. Чоловіки, прикриваючись іміджем справжнього чоловіка, в душі – ранимі та істеричні. Не переносять успіху інших. Це мене вразило після Америки, де прожив 3 роки. Бо я відчув на собі американську простоту спілкування і солідарність. Там є підтримка, якщо ти хороша людина. І тільки “радянські” люди не можуть це побачити в американцях. Зрештою, люди совка дуже дріб’язкові. Звертають увагу на абсолютно неважливі дрібниці.

Складно будувати відносини, коли ти відчуваєш постійну боротьбу біля тебе. Більшість – ніби постійно хоче самоствердитись. Переконати самих себе, кидаючись в показушність, що вони чимось кращі та сильніші за тебе. З таким людьми тяжко. Це – постійна хвороба порівнювання себе за статусом. Неприхована ненависть до тих, у кого паркан, машина чи жінка краща.

Духовністю навіть не пахне. Клуби східних культур відкривають вам якусь чакру. Чомусь за гроші. Більшість людей, як під копірку – прагнуть грошей, влади. А ще хочуть, щоб їм заздрили, при цьому постійно на це скаржачись. Протиріччя самим собі.

Ще кілька років тому усе вказувало на передчуття війни. Із дев’яностих  нічого в головах не змінилось. Я бачив, що весь верх української еліти переповнений російськими шпигунами різних сортів.  На ток-шоу їх зразу видно. Парламент аж кишить. І гарант конституції, ніби його хто збив з пантелику, нічого не контролював та був заляканий. Я не розумів, чому всі мовчать. Невже не бачили, що Кремль захоплював їх, як лохів. Саме так у Мскві про нас кажуть. І сміються.

Остаточно розчарувався, коли приїхав на західну Україну. У Чагарях Гусятинського району творив скульптури. На Тернопільщині очікував відчути глибоку любов людей до рідної землі. А побачив, що молодь хоч і говорить українською, але слухає кацапську муть. Що старі баби масово дивляться російські канали на телебаченні. Що навіть тут людям байдужі свої діти, які ростуть собі без тата чи мами. Чи обох батьків. Бо вони роками на заробітках. І дуже великий відсоток дітей починають випивати в 10 років. Не брешіть собі. Ми спровокували цю війну своєю байдужістю.

По телевізору були покази націоналістичності та імітація реформ при одному дуже українському президенті. Тоді, коли до країни вже прийшла велика кремлівська армія дестабілізаторів і розпалювачів ворожнечі під видом: політологів, політиків, попів, юристів, усяких організацій. Це все було на наших очах. Невже ви цього не бачили?

Усі знали імена місцевих корупціонерів і де їх палаци. Але пасивно спостерігали за знищенням нас. Наша несолідарність та неповага один до одного. Наше невігластво та байдужість привели до захоплення нас ворожою зграєю людей. Ми – перша причина сценарію Кремля. Бо ми дозволяли нашим чиновникам будувати кримінальну структуру в країні. На користь ворога.

Незважаючи на весь позитив навколо нас, ми живемо в брехні і страху. І починати треба з самих себе. Ворог прийшов не воювати, а узяти нас. Вважаючи нас уже напівмертвими. Він помилився. Ми маємо безліч живих і сильних клітин. Але це нам урок… Тяжкий кривавий урок за нашу лінь мозку.

Олексій СТЕПАНОВ, скульптор, художник, реставратор, дизайнер

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ