Чому тернополяни платять шахраям?

Інформації про те, що хтось став черговою жертвою шахраїв, стають таким ж звичними, як і повідомлення про затримання чергового хабарника. Здавалося б – що тут спільного? А це як з якого боку глянути.

Візьмімо, для прикладу, останній тернопільський випадок. Жінка віддала псевдополіцейським 27 тисяч доларів. Їй зателефонували увечері і повідомили, що син скоїв аварію, в якій є постраждалі. Вона тут же зібрала всі наявні вдома гроші і винесла їх шахраєві.

З одного боку зрозуміти її можна – все таки син, рідна кровиночка, як же його не рятувати. А з іншого?

Тут вже мову потрібно вести про спробу дати хабар. Адже вона була впевнена, що спілкується з правоохоронцями. І гроші давала, щоб ті «зам’яли» справу. І її не хвилювало чи є серед постраждалих діти чи, може, хтось загинув.

У більшості випадків ми співчуваємо жертвам таких шахрайств. І як не поспівчувати – людина втратила стільки грошей. Але ж з іншого – є Закон. А він, як відомо, суворий. Важко собі увити, щоб у якійсь цивілізованій країні хтось ось так після телефонного дзвінка поніс гроші, аби вирішити якусь проблему. А у нас – це звична справа. Тому що у нас одні беруть, а інші – дають. Замкнене коло. І, судячи з усього, розірвуть його ще не скоро.

Тому і будуть тернополяни платити шахраям, замість того, щоб у таких випадках одразу звертатися до правоохоронців.

Марко КЛЕВЕЦЬ