“Ніколи не пізно змінити своє життя”, – Христина Весна

1
647

Христина ВеснаОдинадцять років перебування  в Італії тернополянку Христину Весну, журналістку за фахом, змінили кардинально. Як саме? Де жінка у сучасному світі почувається  безпечно? Яке загалом в Італії ставлення суспільства до жінки? Пані Христина погодилася поділитися своїми враженнями про це та інше через скайп. Вона проживає в місті Савона, на північно-західному  узбережжі, в регіоні Лігурія, яким його мешканці дуже пишаються. Кажуть, що мають і гори, і море і трішки рівнини.

Після розлучення  з чоловіком у мене не було іншого виходу, як поїхати. Довелося залишити улюблену роботу в редакціях Книги Пам’яті і Тернопільського Енциклопедичного Словника, де я писала та редагувала статті до цих видань.

Усе змінилося на 180 градусів. Нові обставини, оточення, інший спосіб життя, все – інше. Звичайно, що тут я не працюю за професією. Але не соромлюся того, що роблю (доглядаю стареньких) і до своїх обов’язків ставлюся із відповідальністю. Дякую Богові за все, що мала і маю зараз, і щиро вірю в те, що в житті нема випадковостей, усе закономірно.

Доля дала мені шанс спробувати себе в іншому амплуа, в інших обставинах. І я ні за чим не шкодую.

Коли приїхала до Італії,  найперше вразили дороги, мости і тунелі.  Автостради – прекрасні. Куди б дороги не вели – у найвіддаленіший куточок у горах чи в лісі, вони заасфальтовані, освітлені, а взимку їх усіх чистять від снігу. Можеш їхати будь-куди в будь-яку пору року. Чого не скажеш про українські дороги, які є обличчям держави. І порівнюючи лише їхній стан  можна судити про рівень життя в Україні та Європі.

Від  багатьох українок в Італії не раз чула  нарікання, що тяжко. У такому випадку завжди кажу, що  нас сюди ніхто не кликав. Ми приїхали самі, маючи кожна на це свою причину. І якщо тобі тяжко, їдь додому. Відразу і мені тут було не з медом. Але я себе запрограмувала на такий спосіб життя, коли ти за волею долі підкоряєшся певним обставинам. І якщо не можеш їх змінити на свій лад, треба сприймати це як належне.

Якщо хочеш жити краще і бути захищеним, обирай свій шлях, змінюй своє життя так, як хочеш ти. Це ніколи не пізно зробити.

Христина Весна Я навчилася тут жити за іншими  правилами. Навчилася вирішувати всі проблеми, не покладаючись ні на кого.

Найперше, що сковувало, це незнання мови. Однак, згодом все налагодилося. Як кажуть, хто стукає, тому відчиняють, хто просить, тому допомагають…

Зараз почуваюся  впевненою, спокійною. Маю коло друзів, знайомих. Навчилася  щиро і відкрито виражати свої емоції, більше уваги приділяти собі: читаю, подорожую, маю свої хобі.

Не залежу від чиєїсь думки. Плітки мене не цікавлять. Стараюся обминати тих, з ким мені не комфортно, а до порад і зауважень рідних, друзів прислухаюся.

У мене ніколи не було особливих  труднощів у спілкуванні з італійцями. Вони – добрі, люб’язні, виховані, милосердні, співчутливі.  Людські стосунки, що в Італії, що в Україні, базуються на порядності, чесності, довірі, повазі. І коли на вулиці, в магазині,  у транспорті  звертаєшся  за допомогою чи порадою, вони завжди радо відгукуються. Це тепло і увагу добре відчувають зараз біженці з Африки, Азії та й, останнім часом, з України також. Італійці чим можуть стараються допомагати втікачам від воєн, голоду та розрухи.

Не можу сказати чогось особливого про  ставлення до жінок у суспільстві та сімї в Італії чи Україні. Все залежить від самої жінки. Де б вона  не жила – на батьківщині, чи за кордоном, до неї будуть ставитися так, як вона цього заслуговує і як себе зарекомендує.

Стосунки між подружжям у сімях, на мою думку, теж однакові. Різниця у характерах людей, які поєднали свої долі, їхньому темпераменті, інтелектуальному рівні. Я знайома  з небагатьма сім’ями, але бачу, що усі батьки хочуть, щоб їхні діти росли здоровими, розумними і мали захищене майбутнє.

Є родини  нормальні, благополучні і їх більшість, але є й багато нещасних. І через різні причини їх, на жаль, з кожним днем стає все більше. Майже щодня в теленовинах розповідають про трагічні долі жінок, які стали жертвами чоловічого свавілля. За статистикою, за шість  місяців цього року в Італії 58 жінок загинули від рук власних чоловіків. Кожних три дні гине жінка. Суспільство б’є на сполох. Уже кілька років майже у всій  країні працюють спеціальні служби, куди жінки  можуть звернутися  за порадою до  психологів, юристів, отримати прихисток.

Відносно того, чи наших жінок більше поважають і люблять за кордоном, скажу таке – нову людину, а тим більше жіночої статі, в будь-якому колективі відразу завважують. І першими це роблять чоловіки. Так і тут, ми відрізняємося від італійок  за зовнішністю, поведінкою. Ми – слов’янки  працьовиті, миловидні.  Ми – інші, а все нове привертає увагу.

Італійки теж мають свою індивідуальність, красу. У своїй хаті вони лідирують, почуваються впевнено. А тримати в руках чоловіків їм допомагають ще й закони. Наприклад, у нас можна за місяць розлучитися. За італійськими законами цей процес довготривалий. І протягом цього часу чоловік зобов’язаний утримувати жінку, якщо вона не працює, діти також під батьківською опікою до досягнення повноліття.

Христина ВеснаКожен з українців, хто потрапив  сюди, влаштовує своє життя, як може. Хтось започатковує свою справу, молодші стараються здобути освіту, професію, влаштуватися на більш-менш нормальну роботу. Для жінок мого віку, на жаль, нема великого вибору: доглядальниці, хатні працівниці, готельні покоївки.

Грошей, які заробляємо, нам вистачає, щоб нормально жити, почуватися захищеними і допомагати родині на батьківщині.  Заходячи у будь-яку крамницю чи супермаркет я купляю речі, які мені потрібні, а не все, що подобається, аби купити, як це роблять італійці. Їхні  шафи переповнені, ніби збираються жити три життя, а не одне. В Україні, на жаль, із мізерними статками не кожен може дозволити собі придбати  найнеобхідніше, не кажучи про щось більше. Із цим доводиться жити.

Багато українок тут одружуються з італійцями, започатковують родини. Народжується  нове покоління італо-українців. Будемо сподіватися, що їх чекає краще майбутнє.

Безпечно там, де людина, чи то жінка, чи чоловік, почувається вільною, захищеною, у змозі прогодувати свою сімю. А в нас в Україні – невизначеність і безлад, суцільне безгрошів’я, корупція. Наплодилося стільки мільярдерів… Якби кожен із них  віддав для співвітчизників по два, три  мільйони, життя  відразу змінилося б на краще. Але людська жадоба перекреслює усі моральні цінності.

Віримо і сподіваємося, що кращі часи для нашої України таки настануть. І не ми кудись, до нас будуть їхати з інших країн заробітчани.

Важко говорити про щастя однозначно. Кожен у це поняття вкладає свій зміст.  Не обов’язково їхати Бог знає куди – в Америку, в Італію чи ще кудись. Все залежить від самої жінки. Хочеш бути щасливою – знайдеш себе і зрозумієш, де тобі краще, що тебе робить щасливою. Для мене найперше – це мир і спокій на нашій землі, здоров’я. Я щаслива тоді, коли можу чимось  комусь допомогти, коли поруч є людина, якій я потрібна, коли мої діти мене розуміють і підтримують…

Кожен жіночий вік  має свою красу. Чи тобі 20 років, чи  40, чи  60, – якщо внутрішньо почуваєшся  молодою, вважаєш себе потрібною, самодостатньою, то  й не задумуєшся над тим, скільки тобі років. Твоя зовнішність залежить від внутрішнього стану. Якщо  любиш світ, робиш людям добро, допомагаєш іншим, маєш мету, віриш в те, чого хочеш досягти, все обов’язково збудеться.

Христина Весна

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ