Останній «стрибок» у гречку тернополянина

Вчора снідав гречаниками. На обід був гречаний суп, на вечерю гречана каша. При сьогоднішніх цінах на цю крупу хтось скаже: «Шикує». Яке там. Просто свято вчора було велике. А у нас прийнято у свята на стіл ставити все найкраще.

Ось і дожився народ, який споконвіку називали «гречкосіями», що національний продукт став не всім по кишені. У нас таке не вперше. Ще в часи Азарова була схожа ситуація. Тоді Микола Янович закупив багато гречаної крупи у дружніх китайців, які взагалі-то спеціалізуються на рисові. Спеціалізуються настільки, що рис у наших магазинах втричі дешевший за гречку.

А що сьогоднішній уряд? Сьогоднішнім трохи не до того. Вони по світу «мотаються», гроші позичають. Там півмільярда, там мільярд і, дивишся, на якихось панамських офшорах з’явилися нові рахунки.

А тим часом гречка стає продуктом стратегічного значення. На рівні з вугіллям і газом. Хоча як у випадку з гречкою, нам їх також не вистачає для задоволення власних потреб. Нам вже і цукру не вистачає. Хоча ще Оноре де Бальзак, будучи колись у наших краях, написав, що українці спроможні цукром забезпечити усю Європу. Тепер же українці не спроможні навіть себе нічим забезпечити.

І не тому, що розлінилися. У нас же не зі всім такий ось дефіцит. Ось чиновників різних рангів і розмірів у нас вистачає цілком. І кожен з них хоче, щоб не мати спокуси брати хабарі –велику зарплатню. Ну, дуже велику. І поки вся Україна годує чиновників, грошей на те, щоб посіяти гречку і посадити цукрові буряки, просто не залишається.

Але не хочеться про сумне. Я вчора гречки від душі наївся. На багато місяців наперед. Бо хто ж його знає, коли ще таке свято випаде. Може аж на Різдво…

Марко КЛЕВЕЦЬ