У тернопільських таксистів ламаються не лише таксометри, а й совість

1
1883

Надворі вже була ніч. Сіла в таксі, назвала адресу. Поїхали. До водія одразу хтось зателефонував. Він почав голосно розмовляти, при цьому кермуючи і перемикаючи передачі однією рукою. Не люблю такого. Якщо я їду в таксі, то це має бути максимум безпечно. Але робити зауваження не хотілося, тим паче не було як вставити й слова.

Та й водій мені нагадував бандита. Брита голова, ланцюг на шиї, золота печатка на пальці, татуювання. І я – сама в таксі, в платтячку і шльопанцях. Вдень і так було спекотно, а от зараз трохи продувало. Одне вікно зачинити здогадався сам.

– Ну, давай пака, бо тут в мене дєвка в машині. Потім те діло провернемо ще. Я тє гаварю, – почула нарешті.

Як тільки водій вимкнув дзвінок, почав натискати щось на таксометрі.

– Не поняв? А то що таке? – наче сам до себе звернувся, але так, щоб я почула. – Заглючив чи що?

Я зрозуміла, що він не увімкнув лічильник на початку поїздки, тому почав щось вигадувати, аби виправити помилку.

– І часто він так не працює? – запитую я. Сваритися не має наміру, просто цікаво, як викручуватиметься.

– Та ні, – здивовано відповів таксист і раптом, гепнув по таксометру, – Ще ніколи не глючив. Тільки от ти сіла…Мабуть, через жару перегрівся.

Я намагалася бути ввічливою, бо ж справді, всяке може бути. При такому градусі надворі, не лише люди, а й машини можуть відмовлятися працювати. Вирішила піджартовувати:

– Ну, вмикайте, вмикайте, а то проїзд безкоштовним буде.

– Ага, зараз, – тон таксиста раптово змінився. Ніякої натягнутої ввічливості в голосі вже не було чути. – Накину ще гривень 15 за той шмат дороги, та й все.

– Але ж… згідно правил…

– Чуєш? Я що ото дурно маю товкти на тебе машину?

Після цих слів стало страшно реально. Згадалися всілякі погані випадки, пов’язані з таксі. Хотілося швидше додому. Тому я замовкла. Мовчав і водій. Лише зітхав час від часу. Може жалів, що підвищив голос? А може й ні. Я намацала в сумці газовий балончик і відчула, що тремчу, чи то від злості, чи від страху. Може подзвонити чоловікові, просто поговорити? Але згадала, що мій старенький андроїд в цей час вимикається, бо батерея швидко сідає. Ще коли таксі викликала, було 12% заряду. І в поліцію не подзвониш навіть…

– Який під’їзд? – раптом запитав таксист і я аж здригнулася від несподіванки. Доїхали швидко.

– Другий, – тихо відповіла сухим голосом.

З машини вилетіла. Він таки додав 15 гривень. Але я вже тішилася, що залишилася жива, здорова. Так, може я й ляклива, але зайва обережність не завадить.

Воксана ШВАРЦ

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ