16-річна тернополянка Галина Чубата дивується, що після випускного вечора нею зацікавилися у пресі і соцмережах. Розповідає, що на випускному нікого не просила, щоб її фотографували. Фотозйомок не любить. Хіба, як каже, щось термінове на документи. Але дівчину помітили журналісти. Вона прийшла на випускний у джинсах, вишиванці, чорній шкіряній жилетці і кедах. Блакитне волосся заплела у косу. Як це змінило її життя, що вона думає і про що мріє – дівчина розповіла сайту Про те.
Говорять, що я пішла проти системи. Сама з того в шокові. Якийсь чоловік на вулиці підійшов і спитався, чи то про мене в інтернеті пишуть. Може я і не повністю задоволена системою, але якось спеціально висловлювати – це не моє.
Життя особливо не змінилося після того, як пофарбувала волосся. Тільки більше почали дивитися на мене. Доводилося чути: «А що люди скажуть?». Переважно від тих, з ким або не спілкуюся, або від незнайомих чи від малознайомих. У транспорті зглядаються.
Одягу в шафі маю небагато. Я на тому не помішана. Що сподобалося – купила. Люблю чорні футболки із зображенням улюблених рок-груп або просто чорні чи з нашивками. Подобаються шкіряні чорні вироби і камуфляж. Ношу джинси темних тонів. Світлі штани – не моє. Взимку взуваю берці і військові шкіряні рукавиці без пальців. Манікюр не роблю. Непрактично. Часом щось треба робити, а він заважає. Я займалася в гуртку з обробки шкіри. То манікюр тільки заважав би.
На випускний спеціальної зачіски не робила. Сама заплела косичку. Під стиль улюбленої книжки, щось під ельфів. Фентезі, ельфи, дракони – моя улюблена тема. Дещо навіяно цим стилем у підборі одягу. Але рок-музикою більше. Кардинально змінювати стиль поки не планую. Мені так комфортно. Із зачісками не експериментую. Ношу розпущене волосся, хвіст зав’язую і часом заплітаю. Ніколи не робила зачіски у перукарні.
Маю кредо. Другий – це всього лиш перший із тих, хто програв.
Подруга має своє розуміння, чому мене іноді критикують. Каже, що люди просто самі не можуть бути сміливими і вільними.
Яким би ти не був, а люди все одно про тебе скажуть, що щось не те. Це називаю – думка тих, кого не питають. Прислухаюся не до всіх. Коли хтось щось нав’язливо каже, то вже точно не треба прислухатися. Навіть ті ж однокласники пробували нав’язувати свої смаки. Казали: «Як ти ходиш, що ти з себе робиш, хіба так можна?» Сатаністкою мене називали. Вони у своєму світі, я – у своєму.
Можна зважати на думку іншої людини тоді, коли сам у неї про це питаєш. Конструктивна критика корисна. Але більшість мислить стереотипами. Думають, що як вже слухаю важку музику, то агресивна. Якщо мене хтось не розуміє, то не розуміє. Не стараюся пояснювати чи щось комусь доводити.
Закінчила музичну школу з фортепіано і скрипки. Також грала на гітарі, але закинула. Улюблена музика – важкий рок. Але більше люблю малювання. Музичну школу, то вже так доходила, бо треба. Грала, але з оркестру втікала на малювання. Малюю в чорно-білих тонах. Подобається графіка, рисунок. Олійними фарбами рідше. Подобається малювати натюрморти і готичні собори. Часом бувають портрети на замовлення.
Єдиний з гуманітарних предметів у школі, що подобався, це німецька мова. Вчителька дуже гарно пояснює. Вона дуже добра людина.
У житті не всі події приємні. Одного позитиву не може бути. Все одно в сумі має бути нейтральне – плюс і мінус, нуль. Неприємностей до голови стараюся не брати. А зміст? Ну сталося. Що вже зробиш? Звісно, що від нас залежить – треба старатися. А якщо щось від нас не залежить, то що вже зміниш? Не сказала б, що я пацифіст. Просто мало що собі беру до голови. Це здоровий пофігізм. Має бути ціль і чітке її дотримання. А відволікатися на щось непотрібне – воно того не варте.
Нічого не боюся. Людські страхи часто не мають підґрунтя. Не маю на увазі реальну небезпеку. Люди самі собі нафантазовують і часто через ті страхи не можуть добитися того, чого хотіли.
Мені щастить. Було везіння перед олімпіадами. Зранку мала ще півгодини, щоб повторити. Там, де відкривала книжку, саме ті завдання часто траплялися на олімпіаді. Але на те, що пощастить у житті, розраховувати не можна. Варто сподіватися на логіку, здоровий глузд, розрахунок і мислення.
Наталя Лазука
Те, що ця екстраВАҐАНТна випускниця таким чином висловлює свій протест проти загальноприйнятого тренду, йдучи, начебто, за її – власно створеним – “трендом” – це нормально, і цим вже нікого і нічим зараз (це ж не часи пронафталіненого совково-комсомольсько-одностроєвого “одобрямс”, якого вона, на щастя, навіть не “понюхала”!) НЕ ЗДИВУЄШ. Але ж ТАК хочеться! Особливо у ТАКОМУ віці (а це вже «парафія» і «хліб» психолога).
А от щодо реальності – якою б вона не була! – то від неї … НЕ ВТЕЧЕШ. І рано чи пізно вона (будь-хто із “країни Задзеркалля”) з НЕЮ зустрінеться. Жити в реальному житті і тішити себе ілюзіями лише(!) “фентезі, ельфів, драконів” etc. – це щось ду-ууже нагадує банальну … “побутову” шизофренію. 🙂 Але ж вона не одна така … екстраВАҐАНТна 🙂 )) Зрештою, це – ЇЇ шлях. Чи змінить вона його? РЕАЛЬНІСТЬ (і аж ніяк не “фентезі etc.”!) покаже … Sic transit gloria fantasy, i.e., mundis. Juvenes dum sumus … 🙂 ))