Випадок, через який тернополянка перестала любити лікарні

0
1826

лікарняА я дуже люблю лікарні. Знаю, ви не повірите, але тут дуже цікаво. Мені лікарня нагадує базар. Тільки купують тут здоров’я. Біля кожного кабінету черги, в них переважно літні люди. Всі чогось репетують. Хтось виясняє, чия зараз черга заходити, інші просто голосно говорять.

– Ти в АТО служив? Та шо ти мені розказуєш! От я служив! – кричить чоловік у військовій формі. Не розумію, що він взагалі робить в черзі, якщо на дверях чорним по білому написано, що учасників АТО обстежують позачергово.

Моя група людей не така велика, як в них, але дуже підозріла. Ми до інфекціоніста.

– Вас за які гріхи направили? – запитує старенька біля мене. І так змірює очима, усміхаючись.

– Я працюю на прийомі макулатури. А різні люди папір приносять і от треба для профілактики перевірятися, бо може грибок бути, чи герпес. – пояснюю старій.

– Ааааа, – киває та, наче її і не цікавила моя відповідь. – А в мене гепатит…
Кілька жіночок підірвалися з крісел поряд і пересіли подалі.

Весело. Так цікаво за цим спостерігати. У кабінеті лікаря ще веселіше.

– Кіт, собака є? – стандартні запитання.

– Є кіт.

Лікар записує в книжку. Я звертаю увагу на її пальці – жовті, полущенні… грибок.

– Кров на інфекцію здавали?

-Так, результати в книжці, – кажу я і стежу за її пальцями.

Вона слинить кілька, гортає книжку, знаходить результати аналізів.

– Угу…

Знов щось пише. Потім закриває книжку і простягає мені. Я беру акуратно, двома пальцями, там, де вона не торкалася.

– Нічого у вас немає. От попийте вітаміни. Це для зміцнення імунітету. Я написала там. До побачення.

Я виходжу до коридору і, не звертаючи увагу на галас на базарі, лечу додому. Вдома кілька хвилин мию руки господарським милом. Я більше не люблю лікарні.

Воксана ШВАРЦ

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ