Як тернополянин був листоношею у селі

0
309

Володимир ГевкоВ дитинстві я підпрацьовував листоношею в мами на пошті, десь у класі п’ятому.
Мав свою ділянку у селі, розносив газети та листи. Періодика на той час була не дуже розмаїта – «Вільне життя», «Свобода», ще районних пару. Ну і листи та телеграми.
Поштові скриньки були не у всіх, але кожен мав свою ничку для газети і я мусів їх знати: в того – газета скручувалась в трубочку і закладалась за штахети, в того – між підвіконням і вікном, в того – між труби металевої хвіртки.

Я знав кожного пса і його поведінку – там тре було прокрадатись тихенько, щоб навіть гілочка під ногами не тріснула, а тут – йти сміливо, бо цей тільки гавкає.

Була хата, де жили дід з бабою, котрі не вміли читати, або зір вже був поганий, а у них був син у Москві. То я мусів сідати на лавку і читати їм листи від нього – що у них і як, які новини, то у них внучка народилась то ше шось. Вони раділи новинам і на радощах обіймали мене, як єдиного зв’язкового їх із їхніми радощами. Було кумедно.

Через два місяці роботи я назбирав грошей на маленький однокасетний магнітофон із світломузикою на колонках.

Смартфони? Не смішіть. Оце було щастя.

Володимир ГЕВКО

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ