Чого поету Василю Махну не вистачає саме у Тернополі

0
656

Makhno_Vasyl_2017_01_25 (13a)Поет і письменник Василь Махно каже, що є люди, за якими він сумує, коли перебуває у Тернополі. Але для нього це дуже особистісне. Про свої спостереження з подорожей, пошуки, висновки ностальгію і побут пан Василь розповів сайту ПРО Те.

У кожній країні є свої пагорби і долини. В Україні набагато краще із постачанням води, аніж у Інді. А в Колумбії, окрім футболу, вічнозеленої рослинності й плантацій марихуани, у великих містах існують квартали міської бідноти. У Нікараґуа дехто не кожен день має миску рису. Ізраїль перебуває десятки років у стані перманентної війни. Я це кажу тому, що стереотипи сприйняття «іншого життя» хибують на ідеалізацію. Україна, якщо впорядкує свою політичну систему і переживе цей складний історичний період, зможе покращити рівень життя для більшості громадян.

Душевна гармонія — це відчуття наповненості часу і простору.

Маю задоволення від багатьох речей – але найперше від вдалого вірша чи прозової сторінки, яку щойно написав.

Франкфурт, 2015
Франкфурт, 2015

Щасливий з тими, з ким приємно спілкуватися.

Не маю життєвого кредо. Уважаю, що будь-які визначення або пафосні, або в жодному випадку не можуть бути здійсненими. Вони красиво звучать, – тільки й того.

За себе варто боротися. І якщо я кажу за себе, то це не лише індивідуально за свій комфорт. За себе – це означає за обстоювання всього, що ти уважаєш важливим у цьому житті:  твого слова, твого дому, твоєї батьківщини.

Помилки – така ж необхідність для людини як повітря чи вода, бо це спонукає тебе вдивитися в себе і в оточення. Життя взагалі – сума помилок, які ми намагаємося виправдати.

Було кілька найскладніших періодів. Розлучення батьків, «богемне життя» 90-тих, переїзд до США. Нині, коли дивлюся на складнощі життя, думаю, що вони просто були необхідними, щоби здобути життєвий досвід.

Вроцлав. Ніч поезії, 2016
Вроцлав. Ніч поезії, 2016

Намагаюся уникати конфліктів.

Постійно багато читаю. Читання – одна із улюблених моїх форм спілкування зі світом. На моєму столі більшість книг, куплених уже в Нью-Йорку. Звичайно, що вони англійською. Роман Чинуа Ачебе, біографія Данила Кіша, роман Макса Фріша, біографію Френка О’Гари, польською – біографію Ісаака Башевіса Зінґера, нові поетичні збірки Богдана Задури і Януша Шубера, сербською – романи Момо Капора і Міодраґа Булатовича. Останнім часом багато різних джерел різними мовами, бо пишу одну річ, котра вимагає читати навіть дисертації про певні історичні періоди. Тобто я ніколи не обмежуюся читанням виключно української літератури, радше навпаки.

Інша мова – це інший світ, свої правила, лексикон, ідіоми, вимова слів тощо. Зберегти світ своєї мови і досконало увійти у світ іншої – це важкий процес.

Досконала і комфортна бесіда у психологічному розумінні – бесіда рівних.

Говорити можна і, навіть, треба про все. Тільки треба знати з ким і коли.

Єрусалим, 2015
Єрусалим, 2015

Інколи слухаю диски, які попривозив з різних країн – запальну латиноамериканську, медитативну індійську, балканські мелодії. Потреба у класичній музиці щораз зростає, намагаюся відвідувати концерти симфонічних оркестрів. Оперне мистецтво цікавить менше.

Люблю, щоби вдома на стінах висіли картини і урбаністичні фотографії. Також люблю різноманітні дрібнички, привезені з різних картин, котрими удекоровую свій письмовий стіл. З Ізраїлю – ангел з ліванського кедра,  з Нікараґуа – лялька в національному костюмі, з Македонії – акварель з пейзажем міста Струґа, з Німеччини – керамічна мініатюрна гальба для пива, з Туреччини – мідяний кавничок.

Є кілька магазинів у Нью-Йорку, які я відвідую сам, без дружини. Тоді можу спокійно щось вибрати.

Не переймаюся стилями, але люблю піджаки і джинси. Інколи одягаю шийні хустки. Сорочки мені подобаються “Ralph Lauren” і “Tommy Hilfiger”, джинси “Levi’s”. Моєму гардеробі є більше тридцяти піджаків. Але у країни південної Америки не поїдеш у шерстяних піджаках англійського текстилю.

Подобається бувати у ресторанчиках і забігайлівках. Часто обідаю там. Зінґер колись спеціально ходив до кошерних кафетеріїв, щоби чути про що говорять відвідувачі, бачити їхні обличчя – шукав там героїв для своєї прози. Ось так можна поєднувати задоволення з ремеслом.

Нікарагуа, 2016
Нікарагуа, 2016

Як не дивно – мені найбільше подобаються борщ, вареники, тертюхи, квашена капуста, квашені помідори, квашені яблука. Екзотична їжа, яку довелося куштувати, не викликає у мене великого захоплення. У 2015 році ми з дружиною поїхали до Парижа, в якому тоді навчалася наша старша донька і зайшли у ресторанчик, поблизу Ейфелевої вежі. Мої домашні мене переконували замовити жаб’ячі лапки, мовляв Париж, Франція тощо, але їх так не замовив.

Сніданок у мене – це вівсяна каша. За цим пильнує дружина.

Кохання – це падіння стрімголов і нема певності, що впадеш на приготовлений кимсь брезент.

Нема нічого ідеального. Так само й ідеальних пар, життя набагато складніше.

Любов – це вища форма життя.

Коли приїжджаю до Тернополя, мені не вистарчає моєї молодості.

Наталя ЛАЗУКА

Люблін, 2016
Люблін, 2016

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ