Перше моє серйозне розчарування в дорослих сталось одразу після 9-го класу, коли я з села переїхав вчитись до Тернополя.
В автобусі зустрів дядька зі свого села, дуже шанованого та авторитетного, він займав одну з ключових посад в сільській владній ієрархії.
Він приязно, дуже по-свійськи до мене забалакав і мені оце амікошонство дуже заімпонувало, адже я ще недавно був дитиною, а він до мене балакав як до рівного.
– Ти добре шарив математику в школі, – сказав він. – мені треба твоя допомога.
Витягує з кишені зіжмаканого папірчика, рясно списаного математичними рівняннями.
– Я тут розробив систему, як виграти в “Лото Забава”, але вона поки не працює. – каже. – Ану подивись, шо там не так.
І тоді я зрозумів, що світ дорослих – це в дуже великій мірі шоу Трумана. І став нігілістом.
А дядько, вочевидь, розчарувався у моєму математичному таланті.
Володимир ГЕВКО