Тернопільський священик розповів, які люди є справжніми інтелігентами

1
282

Орест ГлубішЛюдина віддзеркалюється у своїх вчинках
(Йоганн-Фрідріх Шиллер)

У сьогоднішній складний час, коли інтенсивно і цілеспрямовано відбувається девальвація багатьох загальнолюдських цінностей, зокрема таких, як висока культура, вихованість, моральність, духовність, хочу звернути увагу на одну дуже важливу рису справжньої особистості – інтелігентність. На початку з’ясуємо, що означає це слово?

Поняття “інтелігентність” (від лат. intelligens – розумний, мислячий, розуміючий) дедалі більше відходить із повсякденного вжитку сучасної людини. Найчастіше, коли йдеться про культуру особистості, більшої уваги надається проявам її зовнішніх ознак. Було б помилково пов’язувати поняття “інтелігентність” лише з манерами чи зовнішніми проявами поведінки людей або ж з їх освітою, родом занять, хоча ці чинники теж присутні в інтелігентних людей. Інтелігентною або неінтелігентною людиною може бути і вчитель, і лікар, і науковець, і водій тролейбуса чи «маршрутки», і продавець, і чоловік чи дружина…

Про критерії, за допомогою яких можна визначити рівень інтелігентності або ж встановити її ознаки, поговоримо згодом, однак, висловлюючи свою думку щодо цього явища, вважаю основним мірилом інтелігентності – людяність. Коли запитали архиєпископа Любомира Гузара про те, кого він вважає справжньою людиною, блаженніший відповів: «Та, після зустрічі з якою ви відчуєте себе у багато разів більше людиною». Виходячи з цієї тези владики Любомира і проводячи паралель, вважаю, що справжньою, а, отже, інтелігентною людиною, є той, хто володіє такими рисами, як доброта, лагідність, скромність, терпеливість, стриманість, тактовність. А ще: культура поведінки, мовлення, мислення, праці.

Я переконаний, що ніколи не може бути інтелігентом та людина, в якої переважають злоба, ненависть, гнів, захланність, корисливість, грубість, схильність до обмови, лихослів’я, насміхання над іншими. Це можна сказати про вчителя, викладача університету чи коледжу, який грубо поводиться з учнями, студентами. Це ж стосується людей інших професій, особливо тих, які працюють з людьми. Як приємно чути відгуки про хірурга однієї з тернопільських лікарень (хоча впевнений, що таких лікарів є чимало) про те, що він і добрий фахівець, і привітний, і лагідний, ввічливий. Лікує не лише своїми «золотими» руками, але й добрим словом підтримки, розради. Або ж випадок з медсестрою, яку жодного разу не бачили злою, роздратованою, ображеною, нестриманою. Вона ніколи не нарікала на труднощі, малу зарплату, на інші проблеми, котрі переповнювали нелегке життя цієї скромної жінки. Якось один із лікарів запитав про те, звідки вона черпає силу і володіє такими чудовими якостями? Відповідь була несподіваною і вразила усіх: «Сам Ісус Христос вчить і допомагає мені бути такою, зокрема Його мудре вчення, Святе Євангеліє, яке я читаю і роздумую над ним постійно».

Як приємно купувати якісь товари чи продукти у ввічливого і культурного продавця, заходити в автобус чи тролейбус, водій якого не лає вас грубим словом, а навпаки – привітно усміхнеться і підкаже, як доїхати до такої-то вулиці. Чи можна вважати таких людей інтелігентними? Звісно, що так. Зрештою, ними можуть бути і не бути працівники різних державних установ, керівники підприємств, фірм. Скільки разів ми відчували грубе ставлення до людей різного рівня чиновників, коли до них приходили полагодити якісь службові справи – оформити документи, написати довідки тощо. Нерідко ці люди наражалися на суцільну грубість, непривітність, небажання вислухати, чимось допомогти. Однак буде несправедливим вважати, що всі державні працівники, в тому числі і керівники, так поступають. Серед них є багато добрих і ввічливих людей, які вміють і порадити, і підказати як краще полагодити ту чи іншу справу, і допомогти.

Згадую розповідь однієї жінки, котра прийшла на прийом до директора установи з проханням вирішити її проблеми. Зі сльозами на очах вона розповіла, як директор піднявся з-за столу, вийшов їй назустріч і, торкнувшись рамен, привів до крісла, посадив навпроти себе, уважно слухав, а після цього розпорядився своїм працівникам негайно допомогти відвідувачці. «Повірте, – схвильовано і плачучи говорила вона, – я немов на крилах вилетіла з кабінету цього керівника і всім розповідала про його уважність до людських проблем, про щирість, людяність. І це почуття охопило мене не стільки від полагодженої справи, як від того, що в його образі я зустріла справжнього керівника, просто інтелігентну людину».

Згадав одне прочитане висловлювання, на жаль, не пам’ятаю його автора, у якому сказано: «Вихованість, інтелігентність — це не тільки ввічливість і привітність. Це і людяність. Це — бути серед людей Людиною. Для цього, в першу чергу, потрібно мати таку внутрішню якість, як щирість, доброту — справжню, щедру, дійову. Несподіваний життєвий конфлікт вихована людина розв’яже швидше з гумором, ніж з досадою».

о. Орест ГЛУБІШ

1 коментар

  1. Святи1 Отче! Ви б ще до пол1тик1в звернулись з1 сво1ми спостереженнями 1 до вс1ляких “патр1от1в”. котр1 вже згор1ли в1д ненавист1. Х1ба це по-божому? Та 1 священник1в. котр1 прямо з амвона пропов1дують ненависть. Гр1х великий. але вони цього не признають. Я одному такому молодому священнику зробила зауваження п1сля служби, щоб не розпалював ненависть серед людей. а в1н мен1 в1дпов1в що йому Господь так велить. Х1ба така 1стота може називатись священником?

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ