Іронія тернопільського священика щодо Форуму видавців у Львові

0
311

pysmennykyБути початківцем-письменником на Форумі видавців дуже принизливо.

Із самого початку, беручись за нову книжку, кожен автор ясно мріє про те, як він приїде до Львова, сяде за столик, оточений знайомими та незнайомими фанатами, терплячи форумний гамір та задуху, буде підписувати цій галасливій публіці свій останній шедевр.
Кожен Автор фантазує про те, як натовп незнайомих людей дуже швидко заповнить простору залу, а його рука втомлюватиметься підписувати щойно видрукувані книжки, які ще відчутно пахнуть друкарнею, а деякі мають склеєні листки.

Потім адміністратор голосно вигукне: «Будь-ласка, друзі, зберігайте спокій! Я вас благаю!Просимо не підходити з трьома й більше книгами! Дайте іншим можливість також мати автограф нашого класика!»
*****
Насправді, поки ти не динозавр укрсучліту, якого всі найперше впізнають в обличчя, а вже потім асоціюють із творчою діяльністю – на форумі ти приречений на самотність.
Ти будеш годинами сидіти на самотньому стільці власної презентації, з кожною хвилиною все більше соромлячись того, що біля тебе немає нікого, хто б похвалив за особливо вдалий абзац чи просто грандіозну глибоку і дотепну думку останнього твору!

Всі називають тебе письменником, але для того, щоб стати справжнім Письменником потрібно не лише щось написати і щось видрукувати. Потрібно мати своїх фанатів.
Тебе постійно будуть плутати з продавцем, не просто запитуючи про ціну інших книг видавництва, а наче знущаючись, запитуватимуть саме про книги твоїх найближчих конкурентів!

Ти будеш схожий на експонат із музею чи когось із ринку рабів, які всі оглядають без наміру купити. Особливо це важко, коли зустрічаєшся з поглядом із людьми, які тебе добре знають.

Такі муки для творчих людей набагато страшніші, ніж хвилини творчого застою. Кожна хвилина самотності на стільці – це цілий рік мук у нормальному, позалітературному житті.
Але, щоб там не було, саме оці очищувальні муки роблять із письменника справжнього Письменника, а звичайного автора перетворюють у повноцінного Автора.

Мені завжди хотілося і хочеться зараз підтримати кожного сумуючого літератора, який у ці три чи чотири дні всіма фібрами душі ненавидить Винниченка, Андруховича, Капранових і Любку, за оте, що вони так підступно крадуть їхнє свято. Крадуть шанс стати відомим. Так, живих класиків поважають, поважають їх талант, але ненавидять за підступність і нерозуміння таких елементарних речей.

Кожен із тих динозаврів мав би встати і сказати чесно: «Так, друзі! Всім відомо, що я талант. Але, раз ви всі нині тут, усі ви мусите звернути увагу на людину, яка зараз сумує на своєму стільці на такому-то поверсі, в павільйоні номер такий – то! Ось, хто повинен по-справжньому вас вражати та захоплювати, а не я! З мене вже досить слави! Дорогу молодим!»

Ось, так має виглядати ідеальний Форум видавців. Він повинен приносити щастя всім його учасникам, а не тільки тим, хто перебуває на вершині літературної піраміди.

Євген ЗАПЛЕТНЮК, протоієрей, письменник

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ